Я не хочу щодня зависати в чатах,
Вічно вводити в мозок пароль і логін;
Я не хочу, рідненька, тебе втрачати
За завісою збочених технологій!
Ми роз'їхались майже по закордонах,
Залишаючи всюди свої відбитки,
І за бозна відомим кому законом
Свою душу розмотуємо до нитки.
Ну не треба! Благаю! Не падай в прірву,
Бо я вірю у тебе, і в перемогу.
Нам обом, відчуваю, що даха зірве,
Тож звернутися буде вже ні до кого.
Не рятує пісок від від вогню та спеки,
Він уже не потрібен – асфальт поклали,
А від нашого краю летять лелеки,
І птахи вже цвірінькати перестали.
Я не хочу щодня зависати в чатах...
Ми зайшли задалеко і не до жартів.
Варто заново наше життя почати,
Бути вільними, зараз же! І назавжди!
грудень 2019
230. Я не хочу
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2020
Свидетельство о публикации №120021306297
Свидетельство о публикации №120021306297
Рецензии