Коли в душі лампади вогник гасне,
Задушливим i фiмiам здається...
Холодним стає серце i нещасним.
Зв'язок iз Богом i з собою рветься.
Душа не є вже алтарем любовi.
Вона неначе спалена пустеля.
В нiй селяться бажання нездоровi.
А для добра й любовi де оселя?
I Храми наче повнi. Й водночас
Наповненi пустелями серця...
Тож душi бережiть, поки є час.
I заповiт хранiть свого Творця.
Коли в душi...
© Copyright: Ирина Дзюкевич, 2020
Свидетельство о публикации №120021203600
Свидетельство о публикации №120021203600
Рецензии