Я плакала не раз тобі дощем,
І вітром хижим душу розривала,
Байдужістю закрившись як плащем,
Ти начебто не чув, як я ридала.
Я стала сонцем, ти закрився знов -
Сказав, що спека не твоя стихія...
Ти поступово так вбивав любов,
І разом з нею гинула надія.
А віра залишилась, та вона
Не стала більш тепло твоє чекати.
Зневіри чашу випивши до дна
Собі лиш стала серце довіряти.
Собi лиш стала серце довiряти
© Copyright: Елена Лесничка, 2020
Свидетельство о публикации №120021002910
Свидетельство о публикации №120021002910
Рецензии