Ми – тільки ляльки, тільки інструмент;
Шматочки гальки, що лежать у морі.
Ми – винахід; Господь на нас патент
Тримає у своїй міцній коморі.
Не виправдали ми його надій,
Невдало скориставшись нашим скарбом,
За те й несемо хрест усюди свій,
Темніють бо на Сонці наші фарби.
Бо людство вже таке тупе і слабе,
Що вішає провину всю на інших;
Відповідальність взяти на себе
Воно не здатне, тож не буде ліпше.
Лукавий – хитрий, тож не вір йому,
Тримай хвоста убивчим пістолетом,
Не буде ж місця на землі тому,
Хто втрапив у його липкі тенета.
Пишу, аби виховувать себе,
А інші, хай підтягуються щиро,
І лиш коли дістанемо небес,
Досягнемо ми всі нарешті миру...
червень 2016
153. Ляльки
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2020
Свидетельство о публикации №120020905593
Свидетельство о публикации №120020905593
Рецензии