Кленовий цвiт

Вона була квітка жасмину.
А він – дужий клен у листі.
Відчайдушно ховалась за спину
В гомінкому старенькому місті.

Всі вважали, що цвіт не вічний,
І що клен – він все ж більше для неба.
Розкривається образ магічний
Лиш тоді, коли справді треба.

Вона квітла та ароматом
Чарувала довкілля розкішне.
Ну а клен фарбував лист гранатом,
І скидав з себе все, що торішнє.

І у погляді, і в обіймах
Вона танула наче цукор.
Ніжна квітка у клена в приймах, –
Й свідок час, щастя-долі друкар.

Клен свій подих вгамовував в щасті,
В насолоді, по болю і суду.
Їхні пристрасті переливчасті
Набирали життя амплітуду.

І була в цьому сила нетлінна,
Яка долі дарунком стала.
Він вітався до неї уклінно.
Вона ж – пахощами пригортала.

І були вони в парі разом.
І сміливість впліталась в зміст.
І кохання, що скріплене часом
Будувало їм зоряний міст.

Вона стала в житті мудріша,
Ну а він – все ж духовно підріс.
Коли разом – життя щасливіше.
Своїм серцем клен в квітку вріс.

Тому запахом надсолодким,
Коли трави довкола ще сплять,
Клен чарує нас мить коротку
Й його квіти нам серце щемлять.


© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2020
30.01.2020
21:21
Всі права застережені. Будь-яке використання потребує письмової згоди автора.

P.S. В кінці вірша ми повертаємось в реальність і вже бачимо її іншою під впливом оповіді яка нас глибоко торкнула…