Зiзнання
– Сумую!..
– Чому ж тоді вибрав стежину такую?
Не пишеш, не дзвониш.
Лиш левом за гратами стогнеш і стогнеш.
– Боюсь твоїх слів... Ти відторгнеш. Відтогргнеш.
– Хіба не людина творець свого щастя?
Ти віриш в поразку? У те, що не вдасться?
– Затягнеться небо шатром наді мною,
Й життя моє стане для мене труною
І втрачу тоді найцінніше – це віру!
Й нічим не різнитимусь більше від звіра…
– Є зміст у житті існувати струною?
– Я серце своє у самотності гою.
– Чи ж щастя додасть тобі кроєна латка?
Порізане серце… Поділена хатка…
Хто ж гоїть серця лиш тільки частину?
Розбив його навпіл і вкрав половину…
До себе любов? А скажи, а до сина?
Невже не живе в тобі більше людина?
І тебе не мучить ні совість, ні гріх?
– Живцем у могилу я й так уже зліг.
Є дії в житті які вічно виною…
І стали для мене від Бога стіною.
Я вибрав свій шлях і для себе в’язницю.
Не вартий я тебе! А син – лише сниться…
Ось така у житті добровільна є кара…
Не любов це була! Ми з тобою не пара!
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2020
31.01.2020
10:42
Всі права застережені. Будь-яке використання потребує письмової згоди автора.
Дитина яку такий батько упустив – ось його суд. Проте є ще й вищий, Божий.
Свидетельство о публикации №120020503061