Холоднеча... Вировець Лариса

               
Оригінал:

      
В саду під дзвін лихої меси
вирує лютий. Намело
снігів остудливі компреси
землі недужій на чоло.

Мої сліди поодинокі
до ранку вітер занесе,
зітре десяток марних кроків,
війне їх вихором в лице.

Немов скляне, зелене листя
на крижаних гілках троянд.
У цім закляклім передмісті
змарніє доля будь чия.

Цей подих зимний ще у квітні
таївся в кожному рядку:
в тіні дерев, у сумі літнім,
в наївних замках із піску...

В холодний морок оповиті
ті давні вірші і листи —
не дивно, що цієї миті
нараз відчув його і ти.
© Лариса Вировець


Авторизований переклад з української Світлани Груздєвої:


Свершая горестную мессу,
Февраль бушует... Замело.
Снег остужающим компрессом
Земле ложится на чело.

Мои следы без проволочки
К утру засыплет снегопад...
Нужны ль еще кому-то строчки
Стихов, рожденных невпопад?!

Лоза морозами прибита
К промёрзшей раме ледяной.
До времени, ненарочито
Указан мне удел земной...

Болели строки и в апреле,
Ломотой мучили в висках,
Студеным пламенем горели
В наивных замках из песка...

В холодный мрак полуодеты
Стихи, и письма, и цветы...
И не случайно вздрогнул где-то
Тот холод ощутивший – ты.


2005