Люблю... Маргарита Метелецкая
Черкнул окурок – и потух,
И ночью улица объята вся…
Недвижен мир. И нем, и глух.
И глубже в сердце страх запрятался…
Небес простое полотно
Сентябрьским светом окантовано…
Моё смущённое окно
Уснуло, ветром зацеловано.
Но к небу мой прикован взгляд –
Не сплю, читаю звёзд пророчества.
Как будто пью сладчайший яд
Из миражей и одиночества…
Сколь времени ни платишь дани, –
Душа любить не перестанет…
Оригинал: http://www.stihi.ru/2019/09/06/3046
Чужий недопалок потух… –
І знову ніч накрила вулицю...
Заснув весь люд. Завмер весь рух.
І страх закляк – у серці скулився...
Вгорі небесне полотно
Зірками вересня гаптоване...
Моє розчулене вікно
Спочило, вітром заціловане…
А я замислено не сплю,
Гвіздками до Небес прикутою,
Неначе мрійно келих п'ю
З найчарівнішою отрутою –
Хай стільки весен за плечима –
Люблю і серцем, і очима…
Свидетельство о публикации №120020303824