Не сбылось, что сбыться могло

 Що  не  збулося,  а  збутись  могло.

Досі  згадка ... чому  вона...звідки?
Не  забути  дитячих  тих  років,
На  санчатах  спускались  ми  з  гірки,
В  кінці  тижня  втікали  з  уроків.

Робили  дома  уроки  при  свічці,
На  покутті  пітьма  розчинена,
А  літом  купались  на  річці,
Хоч  вода  завжди  була  студена.

Щоб  в  клуб  піти  на  вечорниці,
Все  до  блиску  дома  ми  мили,
По  малину,  брусниці,  чорниці,
Цілий  день  по-зрубах  ходили.

Потім  в  клубі  сільському  до  ранку,
Музика  грала  нам  польку,
У  танцях  я  була  за  бранку,
Обіймала  за  шию  я  Борьку.

Ми  про  все,  геть  про  все  забували,
Вернутись  швидко  мамі  обіцяла,
Півні  голосно  треті  співали,
З  лозиною  мама  чекала.

Хочу  в  памяті  трішки  зігріти,
Незабутні,  чарівні  ті  дні,
Всі  ті  юності  роки  прожиті,
Як  були  ми  колись  молоді.

Ще  досі  чую  ті  юності  кроки,
Туга  колить  у  серці  і  щем,
Память  по-скронях  бурлить,  як  потоки,
Як  по-склі  монотонним  дощем.

Ми  не  є  повелителі  долі,
Щось  сокровенне  на  душу  лягло,
Плаче  гірко  калина  у  полі,
Що  не  збулось...  а  збутись  могло...

Автор; Н.П.Рубан.