А завтра життя стане iншим

А завтра життя стане іншим.
Яким – мені невідомо.
Але відчуваю все більше,
Що піду шукать незнайоме
І, мабуть, не вернусь додому.

Все ближче приречений вечір.
З його доленосної сили
Бентежно дрижать мої плечі,
Немов розминаючи крила
І зайве невидиме тіло.

Та от – і рука твоя близько,
І подих твій тепло-повільний,
І мрія твоя італійська,
І вільна душа Водолія,
І час коло нас божевільний...

Хіба відбулося насправді?
Чи, може, то тільки наснилось,
Що долі сплілися назавжди,
Що жадібно очі дивились,
А в світі ніщо не змінилось –

Ні кава солодка в Роялі,
Ні стежка обіч Каруселі?
Але ж ми тепер утеряли
Ночівлі в Закритім готелі
І трунок в Порожнім бутелі.

Веселка збирається в промінь,
І споминів грають касети.
Слова мої знищує пломінь,
Коли в кожнім місті планети
Я бачу твої силуети.

Мені вже нічого не чути.
Мені вже нічого не видно.
Таке неможливо забути,
Як вдалось тихенько і гідно
Згубити кохану і рідну!

Пробач! Прощавай, моя ніжна!
Бо якір рятунку вже зняло.
Чекає дорога м'ятижна
І книжка, яку ти читала.
Цілую. Востаннє. Замало...

Весна незабаром почнеться.
Сьогодні ми можемо сміло
І жити як заманеться,
Втікати – як закортіло,
Любити – як захотілось,

Бо завтра життя стане іншим...