Зуби мо

Зуби мої зуби, білі, як перлини,
Прикрашали рота, сяяли як день,
А тепер немає майже половини,
То ж заспіваю жалісних пісень.

Я не можу зараз щиро посміхатись,
Прикривати рота мушу я тепер,
І давно вже треба штучні повставляти,
В вигляді такому схожий я на смерть.

Ось поставлю зуби і почну кусати,
Хто знущався з мене, з мене кепкував,
Ніби злий собака буду я кидатись,
На того, хто в мене кістку відібрав,

Лікар- стоматолог вилікує мене,
Я набуду нові щелепи міцні,
І тоді ховайтесь, вороги, від мене,
Ті, що досаждали пів життя мені.

Вставлю собі зуби, як у крокодила,
Ніби у акули, гострі, як ножі,
Шифером з фасаду, та великі ікла,
Ось тоді і спробуй щось мені скажи,

А отак знущатись можна над щербатим,
Кожен, хто захоче в змозі обізвати,
Знають, що не зможу їх перекусати,
От і починають з мене кепкувати.

І мені не треба пальця в рота класти,
Можу подавитись і піти з життя.
Доведеться потім вам відповідати
За моє беззубе і сумне життя.

Зуби, мої зуби, білі, як перлини,
Як були на місці, все було гаразд,
Та в моєму роті відбулися зміни,
І тепер я з сумом згадую про вас.