Фах вець

Дерев'яний пліт по річці пропливав,
І на ньому геть пливе моя журба.
Я на березі залишуся один,
В мене донька народилася, не син.

От же ж горе, люди добрі, як же ж так,
Нещасливий я, бо роблю тільки брак,
То ж четверта донька, горе, Боже ж мій,
Може в жінці справа, може в ній самій?

На рибалку доньку я не поведу,
І на полювання не візьму.
Що ж робити, як же ж буду жити я?
Із одних дівчат складається сім'я.

Та вони ж мене з' їдять, аж до кісток,
Їх же ж заміж віддавати прийде строк.
І придане готувати треба всім,
Всім дівчатам, чотирьом дочкам моїм.

Горе, горе мені люди, ще й біда,
Дерев'яний пліт по річці проплива,
Може я на ньому звідси упливу,
А на березі залишу я журбу?

Тільки я про це подумав, жінка йде,
Трьох дочок веде, четвертую несе.
Та й додому мене кличе, на обід,
А тим часом далі плив по річці пліт.

Запізнився, залишився я в сім'ї,
І журба не упливла на тім плоті.
Доведеться нам і далі жити так,
Серед жінок я один лише козак.

Дерев'яний пліт по річці геть уплив,
Та мою журбу зі мною залишив,
Отакий в моїй історії кінець,
Я тепер по жінках справжній фахівець.