Безвих дь

Моїх обов'язків ще й вистачить на інших,
А ось права обмежені мої,
Та їх Верховна Рада не підвищить,
Ні при моєму, ні в майбутньому житті.

Нема надії в те що буде справедливим,
У влади ставлення до наших громадян.
Щоб наш народ колись відчув себе щасливим,
І щоб достойним був його життєвий стан.

Ось як на мене, нас тримають в чорнім тілі,
А влада це не хоче розуміть,
Ми у жорстокому знаходимося вирі,
Нас влада б'є, але сама не знає як болить.

А податкове в нас законодавство!
Це вже не прес, а то бандитський ніж.
Але мовчить сьогодні правознавство,
Про те що нам його вштрикнули ребер між,

В обставини такі нас заганяють,
У стан злочинця та злочинницьку мораль,
Сплатити зараз всі податки вимагають,
Але ж це не можливо, як на жаль.

І саме від ганебних тих законів.
Неплатниками в більшості ми є,
Нас в тім обвинувачують сьогодні,
Таке парламент українцям завдає?

От і потрібно людям уникати,
Ударів, в саме око, а не в бров,
Нормально людям жити заважають,
Яка вже тут до уряду любов!

Не можна виконати те, що неможливо,
Ви з жебраків останню шкуру дерете,
І хоч народ у нас терплячий, як на диво,
Але ж ви виходу йому не даєте.