В.Саенко
Коліс вагонних пізній перестук,
доріг залізних - місячна соната.
Солоність сліз і гіркота розлук
І ніжних рук незміряна освята.
Тривоги літ, тяжкі тривоги літ,
В пориві швидкіснім скриплять колеса.
У мозолях - життя достиглий плід,
Невдач лихих загублена адреса.
І знов зупинка долі на межі...
Та зачиняє двері сильний протяг.
І котить в невідоме пізній потяг,
Моїх років минулих міражі.
***
Колёс вагонных поздний перестук,
Дорог железных - лунная соната.
И соль от слёз и горечь от разлук,
И нежность рук, что неизменно свята.
Тревоги лет, мой паровоз везёт,
В порыве скоростей скрипят колёса.
В мозолях - жизни зревший плод
И неудач потерянных откосы.
И снова остановка у межи.
Сквозняк со стуком мне захлопнул двери.
Несёт мой поезд, словно миражи,
Моих годов прошедшие потери.
Поезд жизни
© Copyright: Татьяна Маркова 3, 2020
Свидетельство о публикации №120013005724
Свидетельство о публикации №120013005724
Рецензии