Самотня прісна нічка. Читаю смску
Коханої людини, що вже тебе нема.
Бо вже так повелося, нема ні дня без стресу
І матір твоя, й донька лишилася сама.
Не був твоїм я зовсім всевідданим фанатом,
І на твоїм концерті я зовсім не скакав.
Та факт, що із тобою я бачився востаннє
Застав мене зненацька, як порох у рукав.
Пролив за тебе трохи – зо п'ять чи шість сльозинок,
Яскраві ж зорі гаснуть бистріш усіх зірок.
І скільки бути ще в житті буть могло в тебе зупинок –
Твій човен не вернувся – ти став собі пророк.
Можливо, чорний вітер з тобою розігрався,
Зненавидів тебе, позамітав сліди.
За те, що був як ангел, хотів сказати правду,
Зробив він твої трюми повними від від води.
Андрію, ти пішов, земну залишив зграю,
Всі темнії вагони людської суєти.
Востаннє аплодую, востаннє співчуваю
Най буде тобі добре, і вільним станеш ти...
лютий 2015
78. Андрею Кузьменко
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2020
Свидетельство о публикации №120012906400
Свидетельство о публикации №120012906400
Рецензии