70. Вибач

Прошу, вибач, рідненька, мені, я тебе не засуджую –
Це всього лиш малі елементи великої гри.
Сміючись, доля грається нами настільки беззвучно,
Що, здається, що кажеш, я перевернув догори.

Буде щастя тобі нехай, милая дзвінкая пташечко,
Неважливо, підносиш мене, чи штовхаєш в пітьму.
Неважливо, чи буде воно, наше перше побачення -
Що хотів, я сказав, і нічого в тебе не візьму.

Не тримаю, не треба, не можна! Нащо хвилюватися? –
Провокації досі приносять як біль, так і кайф.
Чи почуєш ти розповідь цю, чи вона заспіватиме
В тобі радісним вогником? – ти ж бо його не втрачай!

Все мінливо у світі, я знаю, і там, над безоднею
Ми побачим колись, як щасливий злітатиме птах,
І, на мить розвернувшись, до нас полетить небом зоряним
І опиниться – як це чудово – у наших руках!

Буде тепло йому, як у своїм гніздечку, і затишно;
Нам подивиться в очі, довівши, що впорались ми.
Збережемо ж його! Від кохання до нас він беззахисний,
Він у наших долонях дождеться прощання зими...

А весною злетить нехай птаха туди, де співається.
Може, вісточку добру до нас він колись принесе,
І до нас із пакунком живим він нехай повертається...
Неважливо – Ми вільні! Ми зможем здолати усе!

Я не хочу, щоб бавились люди моєю надією,
Хай вона не кульгає, вертаючись в теплі краї.
Я тебе не тримаю, хоча ти моєю є мрією.
Тож нехай же від щастя блищать оченятка твої!..

січень 2015