На карпатськiй полонинi

На карпатській  полонині співанка лунає,
То Іванка та Марічку молодь прославляє
За кохання їхнє вірне, за пісні чудові
Та за щиру їхню душу, мову веселкову.

Всі те знають, як кохали гуцульськії діти
І від щастя та й не знали, де радість подіти.
То ж Іванко на флоярі та частенько грає,
А Марічка за миленьким співанки складає.

Як були іще малими, в мохові качались
І частенько у потоці залюбки купались.
Як овечок пасли разом на тій полонині,
І складалися співанки молодій дівчині.

-А чи будемо ми разом, любий мій Іванку?
-Як Бог дасть, моя голубко, моя солодашко.
Не судилось, як хотілось, лиха доля скралась.
Пішов миленький у найми – одною зосталась.

Усі гори й полонини співанками вкрила
І до милого Іванка, як пташка, летіла.
Та взяла її зла хвиля і життя забрала,
А Іванку-бідоласі світ білий заткала.

На карпатській полонині трембітонька грає,
Сумну звістку всім гуцулам та й повідомляє.
Що немає вже Іванка й милої Марічки
І не чути їх співанок , та й поникли квіти.