Куфер

 – Де куферок твій, бабусю,
І де стара скриня?
Розкажи яка була ти
Завжди господиня.

І для чого ті куферки
І скрині потрібні?
Чи для того ,щоб тримати
В них монети срібні?

Та як же ті куферки
Й скрині виглядали?
Та чи є вони ще й нині?
Тоді всі їх мали?

– Ой, онучко дорогенька,
Є що вповідати,
Про куферок і про скриню
Також треба знати.

Коли жінка дівувала,
То про віно дбала,
Рушники і вишиванки
Собі вишивала.

Як рушники й вишиванки
Вже були готові,
То складала все в куферок.
Все робить в любові.

Туди клала усю одіж,
Полотна, коралі.
Дівки в свята виглядали,
Ніби справжні кралі.

Коси плетуть колосочком,
Стрічки повплітають.
Як ті ружі серед літа
Вони виглядають.

А коли йшла уже заміж,
Куфер забирала,
І у ньому свою одіж
Й жінкою тримала.

Так і я ще від малої
Вчилась вишивати,
Щоби потім у куферок
Мала що складати.

Коли йшла я уже заміж,
Куфер був набитий,
Бо хотіла не в бідноті,
А й в достатку жити.

Йшли роки так за роками,
Куфер був в коморі,
А то вічко у куферку
Було все в узорі.

А от скриня, люба внучко,
То для збіжжя була,
Та теперішня вся молодь
Про таке й не чула.

Скриня й куфер збереглися,
Вони в пошанівку.
Чистила я їх щороку
В теплую Петрівку.

Тепер тобі той куферок
Подарую, внучко,
В ньому сердак вишиваний
І перстень на ручку.

Послужив мені він довго
Й тобі служить буде.
Може знову куфер славу,
Як колись, набуде.

28.01.2020 р.