Базилевська Тамара, газета Гарний настрiй
Автобіографія
Я, Базилевська Тамара Іванівна, народилася 25 жовтня 1952 року в
м. Синельникове, Дніпропетровської обл. Україна.
З 1953 р по 1983р. проживала в м. Дніпропетровську. У 1970 році закінчила СШ №15 і поступила вчитися у Дніпропетровський Будівельний Інститут, який успішно закінчила в 1975 р. Працювала в ДПІ Промбудпроект інженером-конструктором.
В1983році приїхала в м. Рибниця (Молдова), де і проживаю до цих пір. Працювала на ММЗ в проектному відділі інженером-конструктором I кат. до 2009р.
Зараз на заслуженому відпочинку. Вірші пишу з юних років, але серйозно захопилася поезією в зрілому віці. Пишу російською та українською мовами.
Базилевська Тамара , Рибниця.
Член Спілки письменників Придністров’я.
НОМІНАНТ ПРЕМІЇ "ПОЕТ РОКУ 2016" І ПРЕМІЇ "ПОЕТ РОКУ 2017"
Це квiтень
Як білі хмари, квітнуть вишні
І пахнуть медом до нестями,
Мов невагомим пір’ям ніжним,
Вкривають землю пелюстками.
А бджоли з шершнями літають,
Беруть нектар з медових квітів.
Дерева, ледь, вітри гойдають…
Це за вікном духмяний квітень.
Тамара Базилевська, Рибниця.
***
Сумую...
Сумую я за рідною землею,
За солов’їним гаєм, за селом
І прагну усім серцем, і душею
Туди, де квітнуть мальви під вікном.
Де паляниця на столі духмяна -
Від пахощів п’янієш без вина…
А на порозі зустрічає мама.
Сумую, та нічого вже нема...
Тамара Базилевська, Рибниця
***
Був травень
Світило сонце, солов’ї співали,
Квітучий сад, як марево стояв.
Метелики над квітами літали,
Шовкові трави вітерець гойдав.
Як пах бузок! Його духмяні хмари
Немов пливли у небо за селом.
І ТРАВЕНЬ, і його казкові чари
Були натхнення і любові джерелом.
Тамара Базилевська, Рибниця.
Як же хочеться назад, в минуле...
Як же хочеться назад, в минуле.
В час, де мама й тато ще живі,
Де в садку кувала нам зозуля,
І пісні співали солов’ї.
Підхопитись рано на світанку,
В довгі коси стрічки заплести,
Вийти за село, де у серпанку,
Вітерець в деревах шелестить.
Впасти у духмяні м’ятні трави
І дивитись в небо на блакить,
Де на обрії палають вже заграви,
І сонечко край неба золотить.
Так лежати в травах довго-довго,
Мовчки мрію мріяти свою,
Та, нажаль, назад нема дороги,
Не повернеш юність золоту.
Тамара Базилевська, Рибниця.
***
Пасха
Христос Воскресе! День Священный
И торжество из всех торжеств!
В церквях народ благоговейный,
Колокола звенят окрест.
А на душе покой и благость –
Христос Воскрес! Великий День!
И торжествует в мире радость,
И исчезает мрака тень.
Тамара Базилевская, Рыбница
***
Кажется это любовь...
Математика, контрольная работа.
А со мною происходит что-то:
Вот решил задачи и тоскую,
Профиль девичий старательно рисую.
На соседку посмотрел украдкой,
Как она склонилась над тетрадкой
И старательно задание решает,
А меня совсем не замечает...
Солнышко заглядывает в лица…,
У девчонки длинные ресницы,…
А веснушки у нее какие!
Милые, весёлые, смешные.
И такая озорная челка…
Волосы, как будто бы из шелка.
Тонкий профиль, капелька-сережка,
Закружилась голова немножко…
Что со мной? Я с ней сижу полгода…
Это все весенняя погода…
Но в душе какое-то смятение…
Может, это шутки освещения?
Девушка контрольную решает,
Ничего вокруг не замечает:
Ни меня, ни солнце, ни весну…
Что со мной? Я кажется тону…
Тамара Базилевская, Рыбница
***
Юность не вернуть
Где-то далеко осталась юность.
Окунуться бы в нее опять.
Эх, тогда бы нынешнюю мудрость,
Нам бы столько дров не наломать.
Где-то за дубравой плещет речка.
Бегали туда мы каждый день.
Домик у реки с резным крылечком,
Вокруг дома - белая сирень…
У окошка видел я девчонку
Рыжую, с веснушками, в очках.
С непокорной и вихрастой челкой,
С томиком Есенина в руках.
Помню, как девчонке рыжей этой
Целовал реснички, сняв очки,
Как бродили с нею до рассвета,
Берегом безлюдным вдоль реки.
Мы стихи Есенина читали,
И никак расстаться не могли.
На двоих одну мечту мечтали…
А как утром пели соловьи!
Не сбылось… И время пролетело.
Покосился домик у реки,
И сирень, конечно, постарела
Да и речку ту мне не найти.
Травы пахнут чабрецом и мятой,
И полынью чуточку горчат.
И как жаль, что не вернуть обратно
Юность с рыжей челкою назад...
Тамара Базилевская, Рыбница.
***
МАЛЕНЬКИЙ ДОЩИК
Казка
Маленький дощик ще жодного разу не проливався на землю, а вже як йому хотілося! Але велика мама-хмара сказала, що маленьким дощикам потрібно сидіти вдома, на хмаринці, а то можна пролитися в зовсім непотрібному місці в зовсім непотрібний час, і тоді йому не будуть раді ні квіти, ні трави, ні дерева, а люди будуть ховатися від нього під парасолькою. А дощику так хотілося, але він чекав…
Мама-хмара спала високо в небі, а дощик нудьгував і дивився вниз. А там, у дворі будинку, діти висаджували квіти на клумбах. Дощику дуже хотілося спуститися до них, але мама-хмара строго-настрого наказала сидіти на небі. Ось він і сидів, звісивши ніжки й прислухаючись до дзвінких дитячих голосів.
Коли мама-хмара прокинулася, діти вже скінчили свою роботу. Вона подивилася вниз і сказала: «Пора!». І тут дощик злякався – як зустрінуть його діти? Напевно, будуть ображатися за свої мокрі речі, адже у них з собою не було парасольок. Але мама підштовхнула його до свого краєчку, і дощик впав. А коли перші краплі досягли землі, діти весело закричали: «Дощик! Дощик!». Дощику стало так радісно. Він літав над клумбою і поливав її своїми прозорими краплями-дощинками. А зверху йому посміхалася мама-хмара. Із-за неї визирнуло сонечко і теж привітно посміхнулося. У задоволеного дощику вже закінчилася вся вода, і він полетів до мами-хмари набиратися сил. А діти раділи, що дощик пішов так вчасно!
Тамара Базилевська, Рибниця.
ВСЕУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНО- ХУДОЖНЯ ГАЗЕТА
"Гарний настрій" №2(103) від 3 квітня 2019.
Свидетельство о публикации №120012610401