Прометей

Горять сапфіри угорі,
Літають Янголи на білих конях.
По схилу сходить Прометей,
Палає квітка на його долонях.

Самотній молодий титан..
(Колишня гордість величі Олімпу)
Сльозяться очі голубі
Та сяє обруч золотого німбу.

В його руках горить вогонь,
Він гріє душу молодому Богу.
Його призвала серця біль
Та не байдужість до людського роду.

Він вмить покинув все пусте:
Безсмертя плоті, лестощі та славу,
Забув навічно про своє,
Зійшов з небес, щоб увійти у лаву,

Бо кожен з нас то є життя.
Живих людей богам любити треба.
Не буде грішних та рабів,
Коли серця з'єднають боги з Неба.

За те що прийняв вічний біль,
Його з ганьбою закували в скелю
І кожен ранок темна тінь
Лягає чорним птахом на пустелю.

Клює печінку птиця зла,
Шматує гострим дзьобом мідне тіло.
Вгорі горить вогонь життя -
Від іскри  серця сонце запалало.

То перша крапля співчуття,
Маяк в холодних водах океану,
Він перші зорі запалив
В п'янких безоднях сивого туману.

Прийшов до скелі Геркулес,
Бо впала в прірву вогняна лілея,
Зламав Гефестову печать,
Звільнив від мук титана Прометея.

Благаний Зевс його простив,
В пекельних муках плавилось каміння
Та він прощення не просив -
Остався вічним символом терпіння.

Благословенний день та ніч,
Чумацький шлях та Голуба планета.
Святий нехай покине меч,
Розірве рабства ковані тенета.