Вiн не хотiв почути зайвих слiв, або Острах
якими вже наситився доволі,
які уже прошепотіла доля
вустами, що любив і не любив.
Він не хотів… І на її вуста
дивився, мов наврочити боявся,
хоча він зайвих слів би не злякався –
лиш переймався, що вона – не та...
Не та – в словах великих і малих,
в словах потрібних, але помилкових.
Слова – найкращі вісники любові,
хто любить, той – не помилявся в них.
Вона не знала острахів в словах
і говорила все, як відчувала,
а він вже знав, що слів її – замало...
І в усмішці сховав невинний страх...
Свидетельство о публикации №120011710422