Тепер ховати дУші мало сенсу,
Зійшли сніги, і знов збрехав синоптик.
Ми всі лише раби своїх рефлексів,
Де кожен погляд більше, ніж наркотик.
Життя одне, хоч трохи і безглузде
У кожного свій Бог, надія, доля,
І ангелочок свій золотокудрий,
Свої права, системи і паролі.
А ти вичавлюєш з життя все тільки краще,
На стелю вішаєш свої яскраві зорі,
Майструєш із дощЕчок своє щастя,
Де дошки — досвід з відтиском історій.
Де ми з тобою на зустрічній смузі,
Ми потяги без колій та стоп-кранів.
Ми друзі,
Що не втратили ілюзій,
І ще не повністю зневірились в коханні.
Мене бадьорить знов: «Привіт, як справи?»
Що я злетіти до небес готова!
Та іноді стираємо все зайве,
Бо погляд... Він вагоміший за слово.
16-17.12.19
Погляд
© Copyright: Громова Олька, 2020
Свидетельство о публикации №120011007854
Свидетельство о публикации №120011007854
Рецензии