І знову смуток душу зпеленав,
І сльози немов річка полилися.
Її синок сьогодні від'їжджав...
А подумки вона кричить, спинися.
Тихенько стало в хаті, знов в журбі,
І погляд зупинився на Іконі.
І все чужим зробилось навкруги,
А очі знову бачать підвіконня.
Іще не раз так тяжко буде їй,
Іще не раз лампадочку запалить,
І так тихенько прошепоче, сину стій...
І фотокарточку на стіл його поставить.
Хвилина за хвилиною мов рік,
Проходить із моменту їх прощання.
І лише мами можуть цілий вік,
Проводити життя лише в чеканні.
®Руслан Дудак
Мами
© Copyright: Руслан Дудак 2, 2020
Свидетельство о публикации №120010906479
Свидетельство о публикации №120010906479
Рецензии