Двi матусi

Що забрала війна,
я за тим не заплачу-
з нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!
Хоч здоров'я моє,
хоч у праці удачу -
з нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!
І не будемо ми
силам темним служити -
з нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!
З милосердям і совістю
вічно дружити!
З нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!
Та...заплачу! І плакати!
Плакати гірко!
Всім у кого тепер
не зчерствіла душа,
і припасти душою
до тої могилки,
над якою предчасно
пекуча сльоза
У дорозі тяжкій,
тій що колом замкнута,
жінку стріла средь тяжких
й болючих доріг,
вона  - в рубаних ранах...
- ти хто! - Милосердя!
З нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!
І святую  водичку до рани приклала,
і горнула до себе матусю мою,
поряд інша  матуся
вся в ранах стогнала!
 -хто ти? - совість!
І тут ізначально стою!
-Моя мамо! Голубко!
Хто так обійшовся!
Хто тебе з Милосердям
Нещадно рубав!
- Моя дочко! Дух ненависть
з цепу зірвався!
Бо нас двох світ забув
і про себе не дбав.
-Мамо Совість! Не стій тут
де ходять солдати!
Милосердя! Іди у наш дім!
Хоч кругом по Донбасу
згорівшїї хати,
та в серцях ми матусів
оцих приютим.
І пішли вони вдвох
обминаючи вірно,
ту сокиру нещадну
що била по них,
і заходили в кожен
будиночок  сміло!
З нами Бог! З нами Бог!
З нами Бог!