Сравнение - превращение...

Дмитрий Артис (стихотворный перевод с украинского)
СРАВНЕНИЕ-ПРЕВРАЩЕНИЕ

Пташке, высиживающей яйца, не хочется
не то, чтобы кто-то брал их себе,
но даже прикасался к ним,
но даже смотрел на них,
но даже знал, где они лежат,
но даже знал, что она их снесла.

А я знаю, что она их снесла,
узнал – разведал – о том почти
случайно,
а я знаю, что лежат они в том
гнёздышке,
высоченном гнёздышке,
не в том, которое на макушке дерева,
а в том, которое само по себе высокое, гнездо на гнезде,
будто каждый год пташка мостила новое
гнездо на старом, но я даже не то, что смотрю, любуюсь ими,
но я даже не то, что прикасаюсь к ним,
восхищаясь совершенством формы,
я даже беру одно из них в руки, было хотел, взять пару, но передумал,
потому что для полного понимания красоты птичьего яйца
достаточно одного – два или три к тому пониманию
ничего нового не добавят, будет лишь растиражированность
совершенства.

Разглядываю, не могу отвести взгляда от красоты
такой – от птичьего яйца на ладони:
яичко маленькое, с крапинками, но не на белом,
а на светло-рыжеватом фоне,
не знаю, с чем сравнить, только с
тобой, теперь замечаю, как вы похожи:
яичко круглое, цветом, как твоё
лицо, даже не само лицо, а через лицо – ты вся!

Яичко возвращаю на прежнее место – кладу его
обратно в гнездо высокое: забываю о том, что пташка снесла яички,
забываю о том, где они лежат,
не смотрю на них, не касаюсь,
не держу в руках яички птичьи.

Оглянусь, отойдя от гнезда высокого, первый раз –
увижу тебя на опушке – меленькой,
что листочек,
зелёный листочек на дальней ветке,
оглянусь второй раз – тебя уже не увижу,
в третий – тебя уже нет,
и нет у меня на ладони того,
с чем тебя можно сравнивать.
________________________________________

Василь Голобородько Стихотворение на украинском языке)
ПОРІВНЯННЯ – ПЕРЕТВОРЕННЯ

Пташці, матері своїх дітей, не хочеться
не те, щоб хтось брав із собою її яєчка,
а навіть торкався до них,
а навіть дивився на них,
а навіть знав, де вони лежать,
а навіть знав, що вони у неї є.

Та я знаю тепер, що вони у неї є,
хоч дізнався – розшукав – я про те майже
випадково,
та я знаю тепер, що вони лежать ось у цьому
гніздечку,
високому гніздечку,
не такому, що знаходиться високо на дереві,
а саме гніздо високе, гніздо на гнізді,
ніби кожного року пташка домощувала нове
гніздо на старому, та я навіть не те, що дивлюся, милуючись, на них,
та я навіть не те, що торкаюся до них,
захоплюючись їхньою довершеною формою,
я навіть беру одне яєчко у руки, хотів спершу два, але передумав,
бо повне враження про красу пташиного яєчка
дає і одне яйце, два чи більше до того враження
нічого нового не додають, окрім знання про чисельність, подвоєння, такої
довершеної краси.

Розглядаю, не можу відвести погляду від такої
краси, від пташиного яєчка на долоні:
маленьке яєчко, дрібні цяточки, але не по білому,
а по світло-рудуватому тлі,
не знаходжу, з чим це можна порівняти, тільки з
тобою, тепер зауважую, які ви схожі між собою:
кругленьке яєчко отакого забарвлення та твоє
обличчя, навіть не саме обличчя, а через обличчя – ти уся!

Повертаю яєчко на попереднє місце – кладу у це
високе гніздо: перестаю знати про те, що яєчка є у пташки,
перестаю знати про те, де вони лежать,
перестаю дивитися на них, перестаю торкатися до них,
перестаю тримати у руці це пташине яєчко.

Озирнуся, відходячи від високого гнізда, вперше –
тебе побачу на тому узліссі не більшою за
листочок,
листочком зеленітимеш на крайній гілці,
озирнуся вдруге – тебе вже й не побачу,
озираюся – тебе вже немає,
бо уже немає у мене в руках того,
з чим би я міг тебе порівнювати.