Прозорий спогад... Ти, не ти? -
Вже й проти ночі не згадати,
як я кульгав у ті світи,
де надбання - це тії ж втрати,
лен тільки з пафосом душі
(про ню завжди між іншим йдеться,
коли від спалених віршів
поет в конвульсіях заб’ється).
Хтось більш мудріший навпростець
спішив до вдачі, як до храму,
де підсумований кінець
так іронічно слухав драму,
що геть забувся серед нас,
ще не готових до сюжетів
про серцем викоханий час
і тілом збуджених естетів.
А я, покликаний сюди
заради видиху одного,
шукав у радощах біди,
в сльозах - дощу, в мовчанні - слова,
і пада, падав, мов без крил
у миттю створену безодню,
де Бог просив у вчора сил
на битву з завтра і сьогодні.
І знов розведені мости!..
І знову пробую стрибати...
Прозорий спогад... Ти, не ти? -
Вже й проти ночі не згадати.
Втрачене забуття
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119123002341
Свидетельство о публикации №119123002341
Рецензии