В вiчнi закуй iх цепи

  В день преставления
Иоанна Богослова

( У Креста Спасителя)
 
Тільки чуть - чуть шевельнувся,
Вітер отут за віконцем,
Тільки чуть - чуть шевельнувся,
Впав на траву жовтий лист,
Я же у дощ умокнувся!
Я же до хмар притулився!
Плащ мій туманом пролився,
Спав...було то не колись...
Очі озерця глибокі,
Плакали, плакали, дощ йшов!
Хмари пливли чорно - сині!
Й часом одна на одну!
Громом розмірені кроки!
Блискавки  - ті в обі руки!
І не летіли в оселі
Там, де лист жовтий в траву...
Більш я не стану на землю!
Більш не відірвусь від хмари!
Більш не пройду я спокійно!
Гром! Лише громом гриміть!
Блискавки не відпускаю!
Біль серце менше розкрає!
Час неминучий настане!
Току їх пітьму спалить!
Тільки коли в попіл сивий,
Постать остання спалає!
Я і тоді не спущуся!
І не ступлю по землі!
Стану немов в охороні,
Блискавки на поготові!
Бійся, хто пітьмою хоче
Зелен-лист в жовтий мертвить...
Гай мій! Моя рідна земле!
Дай же ти сили і мужність!
І укріпи мої ноги!
Руки, ті сильні зроби!
Вітри, що тут сіють бурі!
Не відпускай, хай же в стайні!
Ти їм кайдани на ноги!
В вічні закуй їх цепи!
 
 Святый Отче Иоанне, молите Бога
о нас, жителей Донбасса
Вы знаете, что я пишу и плачу,
нету старого, прошлого времени,
есть боль людских сердец, которые
сострадают со страдающими, в
которых болят раны других...
Вы, Святый Отче, перенесли стрышные
раны у Креста Спасителя на Голгофе,
а потом прощались с Божией Матерью,
и эта утрата тоже болью в Ваше сердце...
Когда, Святый Отче, у нас очень тревожно
было, кажется, весь мир взрывался, я
представляла Образ Успения Божией Матери,
Вас, и этот Образ спасал... Почему я так
с Вами, Святый Отче, беседую? Да потому,
что нету того времени, есть настоящее,
где хотящие мира, спасения, припадают
к Вам с Верою и любовию, а Ваша Святая
Любовь заботою о Ваших земных детях,
и Ваше Святое Сердце бъется для нас...
И Ваше время сохраняет наши дни и судьбы
С любовию и верою Ваша грешная Ангелина.