ПУТЬ К ОТЦУ

         ШЛЯХ ДО БАТЬКА
                Пам’яті батька, Потієнка Олександра Миколайовича
Сонце спозаранку землю сушить,
Вітер прохолоду ночі видув.
Щоб очистити від пилу душу,
Я до батька сповідатись їду.

Очі роз’їдає дотик поту,
Від спекоти набрякають вени.
Ось твоє село від горизонту,
Наче корабель, пливе до мене.

Ось той дім старенький, ось криниця,
Тин похилений пора чинити… -
Тут колись на світ ти появився,
Тут же заповів похоронити.

Місце те все ближче, ближче, -
В грудях – наче стукіт молоточків, -
Ось і церква – сторож кладовища,
І могил доглянутих рядочки.

Упродовж паркану древні липи
Вітками своє шатро напнули.
Я відкрию хвірточку без скрипу
І зайду в останній твій притулок. 

Пам’яті відлуння б’ється тихо –
Поверта минулі зими, весни…
-Здрастуй, тату! Ось я і приїхав,
Сивий весь –  тепер тобі ровесник.

Каменю по пояс поклонюся,
Що так довго тут не був – покаюсь…
І скажу, що ще жива матуся –
Шле привіт тобі і пам’ятає…

В горлі дряпає, і голос стигне,
Біль багаторока горбить спину…
Зобов’язаний тобі усім я,
Головна в моїм житті людина!

Батьком був ти, вчителем та другом,
Лікував від лінощів, простуди,
Подружив з косою, навіть плугом –
Жити вчив, щоб шанували люди.

Ті твої уроки, мов закони, –
Їх я пам’ятаю разом з братом.
Був ти й залишився камертоном:
Все звіряю по тобі я, тату!

Я до тебе приїздити мушу,
Щоб нови;ми силами набратись,
Щоб очистити від пилу душу,
Щоб перед тобою сповідатись…
                27.12.2018 р.