Жага пiзнання

Уявний шмат небесного світила
Стискаю в геть порепаних долонях,
Укравши у затьмареного неба
Єдиний спосіб якось проявитись.

Чи то журба свинцем на груди впала,
Чи то гнітять сумні думки скорботні?..
І я - один, мов вітер серед степу,
Дивлюсь крізь простір, рук своїх не бачу.

Уже і простору нема, лиш жовті кола,
Яскраве світло і таке разюче...
Я суєтні думки свої гамую,
І  мовчки стежу за своїми відчуттями.

Усе пропало... Жодної ознаки
Часу, чи простору, усе раптово зникло.
І я смакую те, що зараз буде,
Бо зовсім близько мить благословенна.

На тлі скорботи я малюю радість,
Завдячуючи витонченим барвам.
І мабуть, що від них страшне провалля
Так схоже на заквітчану долину.

Політ чуття несе мене в минуле –
Я просто  хочу чистої водиці,
(Тоді була ще) і таке ж повітря
Вдихнути захотів на повні груди.

То не жура, це – пристрасне бажання
Бодай на мить пропасти десь далеко,
У тих часах, коли моря мерзоти
На ґрунті ЗЛА ще не заприязнились...

Відтак. потрапивши в той стан важкодоступний,
Я полікуюсь чистотою всього світу,
І спраглу душу, що вже галасує,
Зцілю жаданою святою чистотою.

Струмок. Я воду жадібно ковтаю.
Вона червона ... Кров, а не водиця.
В калюжах пересолена гидота,
Бо не вода в них, а гіркі вдовині сльози.

І подих кожну мить стає ще важчим,
Бо згарища покрили землю димом,
А слух не пестить спів пташок веселий,
А ріже крик дітей осиротілих.

Я глянув догори, де просто неба
Таке неприязне, таке разюче сонце,
І засліпило так. що все пропало,
Перед очима тільки жовті кола.

Та й ті зникають по короткій миті.
Я бачу лиш порепані долоні,
Які чомусь тремтять несамовито,
Неначе листя, що торкає легкий вітер.

Як і раніш, один я серед степу,
Бо думати найкраще  наодинці.
Від всіх подалі й від усього світу
Спілкуюсь зі своїми відчуттями.

Господню мудрість - годі осягнути...
Все ж, річ одну збагнув – таки напевне:
Земля – це місце вічної спокути
І кожного життя випробування.

Це зовсім не Едем, а - місце болю,
Де кожен відповість лише за себе.
І в певний час, коли покличуть дзвони,
Навік покине це житло скорботне.

Уявний шмат небесного світила
Стискаю в геть порепаних долонях...