Бiльше нiчого

Як же і довго – до виплат дожить!
Тягнешся-тягнешся – краю не видно.
Я напекла, хоч на соді, коржів
Й гуманітарно просиділа три дні.
Як же набридло – шість років пісне!
Тіло при згадці про м'ясо аж схлипне.
Бідний мій шлунок долає мене:
Хто кого всуне і хто кого випхне.
Є макарони на немічні дні
(Всі добрі люди – хай будуть здорові!).
Та не наїмся, хоча і смачні:
З присмаком зайвого цукру для крові.
Гумові дутики на зиму є,
Жаль тільки – аж на два розміри більші:
Баки сміттєві – то щастя моє,
Склад безкоштовний – і одягу, й віршів.
Як повезе – під ногами знайду
Гілочку стоптану, м’яті хвоїнки –
На торговиці. Додому прийду,
В чашку поставлю – от і ялинка!
Я ні у кого шматка не прошу.
Я вже давно – не людина, а миша.
Вірші сіренькі свої напишу –
Й вам на полях, мов помітки, залишу.
З SOSів-муSOSів -- немає пуття.
Що там шкребеться із нірки -- тюрми мов?
Ні, не цікаве розбите життя!
Можна спокійно проходити мимо –
Де безкінечні, рядами – гроби
Марних убитих бажань недолугих.
Ще слава Богу, що не між рабинь –
Тих, що сильнішим довічна обслуга.
Зльотом остання надія – і спад.
Хліба не вимолиш в скряги у Бога.
Хочеться їстоньки. Хочеться спать.
Більше нічого… нічого… нічого…
                24.12.2019