Дари Артабана. Вiршована дитяча декламацiя

Дари Артабана
Дійові особи
• Автор
• Артабан
• 1-й друг
• 2-й друг
• 3-й друг
• Єврей
• Купець
• Торговці (кілька чоловік)
• Слуги (2-3 хлопців)
• Жінка з немовлям
• Жінки (2-3 дівчини)
• Воїни (2-3)
• 1-й вартовий
• 2-й вартовий
• Дівчина
• Перехожі (кілька чоловік, вони ж покупці на базарі)

У чоловіків одяг у східному стилі: халат, чалма. У воїнів: шолом, меч, щит, підперезана сорочка до колін, сандалі;

Дія 1

Артабан ходить взад-вперед по сцені, часто поглядає в небо, когось чекає.
Підходять декілька чоловіків – друзі Артабана.

1-й друг.            Раді вітати тебе, Артабане,
Ледве дістались до тебе пісками,
Слуги просили твої завітати
Дуже негайно, бо є що сказати.

Артабан з друзями обнімаються.

Артабан.           Так, мої друзі! Я дуже чекав
Справу важливу давно вже вивчав.
Завтра дорога чека в Палестину,
Дуже далека, тому на гостину
Вас запросив, бо не знаю я, друзі
Чи ще зустрінемось ми в цьому крузі…


2-й друг.           Як? Від’їжджаєш? Але чому?
Дім покидаєш, друзів, сім’ю.
Тут же усі поважають тебе,
Персія вся мудрецем тебе зве.

3-й друг.         Що спонукає тебе від’їжджати?
Нам не байдуже, ми хочемо знати…



Артабан.           Друзі мої! Я читав безліч книг,
І , як здавалося, кожна із них
Дуже важлива для світу була,
Поки потрапила в руки одна.
Спершу я думав: «Рукопис нудний,
Не актуальний, дуже старий.»
Але коли я його прочитав
Він насторожив мене, здивував:

Артабан читає зі стародавнього рукопису:
.
У Палестині, єврейській землі
Там, де колись були знатні Царі,
Скоро народиться нове дитя,
Божа дитина, що більша царя.
Мудрим Учителем стане вона,
І Визволителем всіх від гріха,
А перед приходом цього Царя
З’явиться в небі нова зоря.

Відкладає рукопис і продовжує розповідь

Друзі, обіцянка ця не даремна.
Скоро вже з’явиться Цар той на землю
Гляньте у небо – ось зірка нова,
Я вирушаю на пошук Царя.
Також зі мною іще мудреці…

1-й друг.             Друже, ти впевнений? Точно це він?

2-й друг.             Але де ж інші? Де твій караван
Чи не рушаєш, бувало, ти сам?

Артабан.            Я поспішаю. В умовленім місці
Вранці на мене чекатимуть інші.

3-й друг.             А як же будинок, всі книги і карти
Пропадуть без тебе, хіба ж оце жарти?


Артабан.            У мене немає вже дому. Продав .
Все, мої друзі віддав, що я мав,
Вам залишаю всі книги і карти,
Візьміть їх напам’ять. Бо годі чекати
Що я ще повернусь. Далекий мій шлях
Бувайте здорові!

Автор.               Із сумом в очах.
Промовив останній :

1-й друг.             Пробач, що можливо звучить некоректно,
Та ми запитаємо в тебе відверто:

2-й друг.            Якщо привітати ти хочеш Царя,
І кажеш сьогодні в дорогу пора,
Мабуть про дарунок для нього подбав,
Скажи на прощання, що саме придбав?

Артабан.            Купив я три каменя цінні, коштовні
Наповнений кожен з них змістом духовним:
(дістає і показує)
Як небо блакитне прекрасний сапфір
Із неба Бог з’явиться тільки повір.
А також яскраво-червоний рубін,
В цей колір завжди одягались царі.
Остання перлина – найкраща з усіх
Дитина ця чиста, безгрішна, як сніг.


3-й друг.             Чудово, як завжди! Ти справді мудрець
Як важко прощатись, для нас ти взірець.
Ну що ж до побачення, друже, прощай,
Про нас, своїх друзів ти не забувай.

Обіймаються, прощаються, розходяться в різні сторони.

Дія 2

Збоку сцени лежить єврей. Заходить Артабан
з торбиною за плечима. Зупинився, озирається.

Автор.                Прощання це друзям було не легким,
Ще довго услід поглядали за ним.
Тим часом з верблюдом своїм Артабан
Вже майже на місці. Будує свій план:

Артабан.            Я майже прийшов. За тією горою
Чекатимуть інші. Нічною порою
Всі рушимо далі.  Потрібно спішити,
Бо можуть мене не діждавшись лишити.

 (Дивиться на небо, але раптом зупиняється, прислухається. Чується стогін єврея.)

Єврей.                О,Господи, Боже мене не покинь!

Артабан.            Що це? Чий то стогін? Агу! Хтось там є?
 (Наближається до чоловіка, оглядає його).
Нещасний! 
Здається у тебе страшна лихоманка.
Він може померти. Змащу його ранки.
Але ж, що робити? Залишуся з ним,
Запізнюсь. В пустелі так страшно самим…
(Стоїть у роздумах).
Іду. Бог пробачить мені, я спішу
Можливо хто інший побачить біду…

Знову чується важкий стогін хворого. Артабан молиться до неба.

Єврей.                О,Господи, Боже мене не покинь!

Артабан.            О, Боже, не можу! Залишуся з ним!
Ти знаєш, я прагну Тебе, тебе віднайти
Та повз цю людину не можу пройти!
Ти знаєш всі наміри мої, думки.
Настав на шлях правди. Мене поведи…

Твій голос любові говорить у серці?
Не можу проїхати. Він же при смерті.

(Підходить знову до хворого, знімає з плечей торбинку, дістає ліки, воду).
Автор.                І ставши навколішки ліки подав,
А згодом легенько його припідняв.

Поїть його, розтирає груди, руки, кладе під голову торбинку. Єврей приходить до тями.

Єврей.                Хто ти? Скажи мені, моя сім’я
Буде молитись про тебе щодня. 
Схоже у тебе обличчя сумне,
Може у тебе горе яке?

Артабан.          Я йшов в Палестину шукати Царя,
Про Нього звістила велика зоря.
Та я запізнився. І мій караван,
Звичайно, без мене вже вирушив. Там
В пустелі чекали мене мудреці,
А я не приїхав. Тож сумно мені.

Єврей   (посміхається радісно).
Постій, не засмучуйся, добра людино.
Бо я пам’ятаю, як був я дитина
Почув у розмові юдейських равинів
Слова що тоді для людей були дивні.
Обіцяний Богом Месія донині
Віщали пророки буде в Вифлеємі
Народжений в місті Давида царя
Напевно тому повела вас зоря!
Спасибі за серце твоє небайдуже,
Хай буде з тобою Господь, милий друже!

Артабан виводить єврея.

Дія 3

Міський ринок. Торговці пропонують перехожим свій товар
(стрічки, хустинки, одяг). Заходить Артабан.


Автор.                І ось міський ринок. Іде Артабан
Потрібно самому знайти караван.
В пустелю самому іти небезпечно
Тут слуги потрібні, верблюди доречні.

Артабан.            (Задумано)
Як жаль, та напевно мені доведеться
Продати цей камінь… Та інші від серця
Йому подарую. Перлина й рубін
Цінніші сапфіра, хоч цінний і він.

Підходить до торговця.

Купець.               Чудовий сапфір! Я шукав такий камінь.
Взамін я верблюдів продам з вояками,
Чи слуг, якщо хочеш, що знають пустелю,
А хочеш взамін навіть мою оселю.

Артабан.           Спасибі, будь ласка, зготуй караван
Я дуже спішу, трохи зірваний план.


Підкликає своїх слуг, підводить їх до Артабана.

Купець.               Готуйте провізію, кращих верблюдів
 Нав’ючте зробіть зручні сідла усюди.


Артабан зі слугами виходять. Потім у різні напрямки розходяться всі.

Дія 4

Автор.                І знову в дорозі мудрець Артабан
Повільно та впевнено йде караван.
Вже видно поселень маленькі хатки
А потім і місто. У місті жінки
Колишуть надвечір своїх немовлят
Хтось втомлений дуже, багаті вже сплять.

Східне місто. На лаві сидить жінка з немовлям, колише його.
Проходить кілька перехожих, жінки несуть на головах кошики.
З’являється Артабан. Він направляється до жінки з немовлям.

Артабан.            Мир тобі, жінко!

Автор.                Злякалась вона.
Швидко сховала в колиску дитя.
Але побачивши добрих людей
Тихо притисла його до грудей.

Жінка рвучко затуляє обличчя хусткою до очей, але, заспокоївшись, відкриває обличчя.

Артабан.            З далекої Персії буду я сам
Можливо ти знаєш, десь тут караван
Повинен зі Сходу проходити був
Ніхто тут про нього нічого не чув?

Жінка з немовлям. Так, чула, що декілька тижнів тому
Бували чужинці. Шукали сім’ю,
Мовляв народилося дивне дитя,
Що люди поставлять його за царя.
Та диво-дитини в той час не знайшли,
Цар Ірод стривожений. В нього були.
А потім, казали, якісь пастухи
Направили їх. До Марії прийшли
Для сина Ісуса принесли дари
І зникли зненацька, як були й прийшли.
Та я по секрету розкажу, те вам
Марія та Йосип із тим Немовлям
Тікали в Єгипет під ночі покровом
Бо Йосип у сні попереджений Богом!

Чуються жіночі крики, брязкіт металу, плач. Пробігають жінки з немовлятами.

Жінки.                Рятуйтесь! Солдати вбивають дітей!

Жінка з немовлям схоплюється, метушиться, не знає куди бігти,
кидається до Артабана, протягує йому дитину.

Жінка.  Врятуй його, Бог порятує тебе!

Вбігають солдати з мечами.

Воїн.                Ну ось! Ще одна дитина!Вбивайте її!
 Не треба проблем нашій царській сім’ї!
Задумали тут вони, бачиш повстати,
Ніхто вас не в силі від нас врятувати!

Артабан              (вихоплює з-за пазухи камінь, подає воїну).
Візьми ось цей камінь, навіщо вам смерть
Залиш бідну матір, і йди собі геть.

Воїн жадібно бере камінь, розглядає його.

Воїн.                Коштовний це камінь! Напевне візьму,
Сховай свого сина. Не бачив скажу.

Солдати швидко йдуть далі.

Жінка з немовлям (падає перед Артабаном на коліна).
Хай Бог тебе щедро поблагословить
Бо ти не дозволив дитину убить.
Спасибі велике. Хай Бог береже
До цього Дитятка тебе приведе.
Нехай Він з любов’ю на тебе погляне,
Як дивляться очі мої. Очі мами.

Артабан підводить жінку на ноги. Вона, кланяючись, виходить.
Артабан залишається на сцені сам.

Автор.                Мудрець із колін тихо жінку підвів
І далі подався, ще вогник горів
В Єгипті побачити Боже дитя
Месію, майбутнього диво-Царя.

Артабан              (молиться).
Боже, прости мене, втратив я камінь.
Що ж бо є більше сльозини у мами.
Цей камінь призначений спершу для тебе,
Прости що потратив.

Автор.                Поглянув на небо.
 

Голос. Пройшло 33 роки з тих пір, як Артабан покинув батьківщину. Він пройшов багато країн в пошуках Свого Царя, але знайти Його так і не зміг. Весь цей час Артабан допомагав бідним, лікував хворих. Він постарів, але серце його, як і раніше, зігрівала любов до Того, Кого шукав уже стільки часу і для якого беріг останню дорогоцінну перлину.

Дія 5

Артабан виходить на сцену. Він уже старий:
зігнутий стан, сиве волосся, ходить, опираючись на посох.

Артабан.            Ось, і дістався, вже Єрусалим.
Я ж то шукав як Він був ще малим,
Кажуть, що тут Посланець із небес,
Творить чимало Він дивних чудес:
Мертві встають, бачать світ цей сліпі,
Навіть говорять глухонімі.
Втіху й спасіння для бідних дає,
Радість дарує і серце нове.
Я вірю, це Він –  мій Цар правди, Святий
Все ж таки зміг я Його віднайти.

Хоче йти. Раптом перед Артабаном проходить натовп людей. Вони про щось
стривожено розмовляють між собою. Артабан звертається до одного з перехожих.

Автор.                Раптом стривожений натовп іде
В когось до смерті поблідло лице,
Хтось там скандує, дико кричить
Смерть йому! Геть хай іде! Розіпни!
Крики торкалися струмом душі…

Артабан.            Куди поспішають ці люди усі?

Перехожий.       Всі? На Голгофу. Це пагорб такий
Тут недалеко простий, кам’яний.
Там розпинають Ісуса Христа
Із Назарету. І все не спроста.
Він Сином Божим себе називав,
Звали Царем його, жаль, що не став.
Чуда великі він справді робив,
Може й пророк, проте з грішними жив,
Всім пробачав навіть страшні провини,
Мудрий, проте і простий, як дитина…

Автор.                Більше вже слів і не чув Артабан…


Перехожий поспішає за своїми товаришами.

Артабан              (падає на землю і гірко ридає).
Знову спізнився! І винен я сам!
Не дано побачити, Боже Тебе,
Певно сховав Ти від мене лице.
Не довелось послужити Тобі.
Але ж перлина! А ти у біді!
Може, ще вдасться тебе врятувати?
Бігти! Купити свободу у катів.

Підводиться, збирається йти. Чується жіночий крик і плач.
Двоє вартових заводять на сцену дівчину. Вона опирається, раптом
виривається і кидається до Артабана, вхопившись за його одяг.

Дівчина.             Зжалься, благаю тебе, наді мною.
Бачу ти з Персії. Я із тобою
Щира землячка, мій батько помер
Але в боргах був великих, тепер
Хочуть у рабство продати мене
О, порятуй, я благаю тебе!

Вартові намагаються відірвати її від Артабана. Деякий час Артабан
стоїть мовчки обличчям до глядачів. Потім повертається до дівчини,
підводить її, дістає перлину, протягує дівчині.

Артабан.            Візьми, це для викупу буде тобі.
Тридцять три роки її я беріг
Скарб цей призначений був для Царя…
(Хапається за серце, повільно опускається на коліна).

Автор.                Впав на коліна. Тремтіла земля…


Дівчина              (кидається до нього, підтримує).
Дякую… Ах непритомнієш ти!
Швидше, ну швидше, подайте води!

1-й вартовий. Що це?

Автор.                Здивовані два вартові

2-й вартовий. Гуркіт і темно, немов уночі… (Оглядається).


Артабан              (повільно, дивлячись у небо). Господи, коли ж я бачив Тебе голодним і нагодував? Коли ж я приютив Тебе чи одягнув? Тридцять три роки блукав я з одного міста в інше, з однієї країни в другу і ні разу не бачив Твого Лиця, не міг послужити Тобі, моєму Царю.

Голос. Істинно, істинно говорю тобі: все, що ти зробив ближнім твоїм, – те зробив Мені. Артабане, я прийняв дари твої. Ввійди, в радість Господа Твого.

Артабан опускає голову – “вмирає”. Вартові, дівчина деякий час залишаються в одному положенні. Артабан встає. Всі учасники вистави виходять на сцену, кланяються.