Тарас

 

Блідий юнак з селянського народу,
Розкішний Сад і антика віків...
Він малювати вчився грецьку вроду,
Щоб залишить нащадкам козаків.

Та птах в неволі не розправить крила,
Таким невільним був тоді Тарас.
І марилася в снах Вкраіна мила,
І думалось про неі повсякчас.

Сумні рядки тіснились на папері,
А юнаку минав двадцятий рік.
І несподівано життя відкрило двері,
Та доля повернула в інший бік.

До рук сміливо вклалося перо.
В душі притих художній деміург.
Боліло серце за тяжке село,
А насторожі царський Петербург.

І край німий почув свого поета.
Кобзар без кобзи вже не дивина.
Відчула Украіна силу злета.
Віршована козацька давнина.

А далі Орськ і дикий степ Росіі,
Та Украіна ближче, ніж колись.
Іі Дніпро, сади іі густіі,
Де жайвір веселить небесну вись.

Серед краси і теплого розмаю
Гибіють люди на чужих ланах.
О, як ця правда груди розтинає,
І сипле в рани сіль Чумацький Шлях.