Легенда о васильке 3

Легенда про волошку

(слов'янська)


А дивам у світі ще бувати,
Лише в них повірити зумій...
Бо міцне кохання вийшло мати
Хлопцеві й русалці річковій.

Парубок Василь орав у полі,
Вирувала квітами весна...
У воді примітив мимо волі,
Дівчину, як зіронька ясна!

Там, край ниви, річка протікала,
Не велика та і не мала...
В ній жила русалонька й чекала,
Щоб любов у серці ожила,

В того, молодого оратая,
Що на ниві все порядкував...
Дівчина давно його кохає,
Він же ще про неї і не знав.

Та нагода випала до речі
І русалка вийшла на лужок...
Парубок розправив знилі плечі
І собі гайнув на бережок!

Вже в очах зелених потопає...
- Це ж русалка! - швидко зрозумів.
Та вогонь у серденьку палає
І піти від неї не зумів.

Та й не захотів він, що казати?
То ж і покохалися вони...
Бо коли ж любові розквітати,
Як не серед юної весни?

З часом їх кохання все палкіше,
У розлуці більше не життя...
Вирішили - разом бути ліпше,
Щоб - навічно і без вороття!

І ось тут між них не стало згоди:
У русалки викликавши гнів,
Чому йти не хоче в темні води,
Пояснити хлопець не зумів.

Васильок казав, що свою ниву,
Він не може кинути і край!
Бо життя без хліба - нещасливе,
До води ж людину не гукай.

Та його не слухає вже мила,
Вирішивши: - Все одно піде! -
Парубка взяла й перетворила
В квіточку, не бачену ніде.

Розцвіла небесною блакиттю,
Наче сині очі Василя...
В житі укорінилася миттю,
Де пухка виднілася земля!

Багатенько років промайнуло,
Та жива русалчина любов...
Парубка-волошку не забула,
Квітку виглядає знов і знов.

Та землі тримаються волошки,
У воді не стрінуться ніде...
Ниву не покине і на трошки,
До русалки в річку не іде!
    28.03.2013 г.

- - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:

Легенда о васильке

(славянская)


А чудеса в мире ещё бывают,
Только в них поверить сумей...
Ведь крепкую любовь вышло иметь
Парню и русалке речной.

Парень Василий пахал в поле,
Бушевала цветами весна...
В воде приметил невольно
Девушку, как зоренька ясная!

Там, около нивы, речка протекала,
Не большая, да и не маленькая...
В ней жила русалочка и ожидала,
Чтоб любовь в сердце ожила,

У того, молодого пахаря,
Что на ниве всё хозяйничал...
Девушка давно его любит,
Он же ещё о ней и не знал.

Но случай выпал уместный
И русалка вышла на лужок...
Парень расправил ноющие плечи
И себе устремился на бережок.

Уже в глазах зелёных тонет...
- Это же русалка! - быстро понял.
Но огонь в сердечке пылает
И уйти от неё не сумел.

Да и не захотел он, что сказать?
Вот и полюбились они...
Ведь когда же любви расцветать,
Как не среди юной весны?

Со временем их любовь всё жарче,
В разлуке больше не жизнь...
Решили - вместе быть лучше,
Чтоб - навечно и без возврата!

И вот тут между ними не стало согласия:
У русалки вызвав гнев,
Почему идти не хочет в тёмные воды,
Объяснить парень не сумел.

Василёк говорил, что свою ниву,
Он не может оставить и всё!
Ведь жизнь без хлеба - несчастливая,
В воду же человека не зови.

Но его не слушает уже милая,
Решив: - Всё равно пойдёт! -
Парня взяла и превратила
В цветочек , не виданный нигде.

Расцвёл небесной голубизной,
Будто синие очи Василия...
Во ржи укоренился мигом,
Где рыхлая виднелась земля!

Довольно много лет миновало,
Да жива русалкина любовь...
Парня-василька не забыла,
Цветок высматривает снова и снова.

Но за землю держатся васильки,
в воде не встретятся нигде...
Ниву не покинет и на немножко,
К русалке в речку не идёт!