Не пишеться... не пишеться, хоч плач...
Слова в кутках висять у павутинні,
заплуталися і шепочуть: "Ми не винні...
ми світлотінь лише... пробач... пробач..."
Думки втекли, десь в сутінках блукають,
рука завмерла... й зупинився час,
мов дикий кінь, утік в степи Пегас,
і крила більш поета не тримають.
Порожні очі дивляться у світ,
колись вони піднесенням палали,
колись вони жили... колись кохали...
сьогодні ж не розгледиш навіть слід.
Не пишеться... не пишеться, хоч плач...
Обходять люди привида німого,
який молився вже і чорту й богу,
за що й отримав сто зі ста невдач.
Затерся слід старого олівця,
не йдуть слова - пішли у інші двері,
рука шедевр не створить на папері,
вкриває пил вчорашнього творця.
19.12.2019
Не пишеться
© Copyright: Таисия Цыбульская, 2019
Свидетельство о публикации №119122000303
Свидетельство о публикации №119122000303
Рецензии