Легенда о нарциссе

Легенда про нарцис

(грецька)


Колись, в прадавні ще часи,
Як панували грецькі боги,
Юнак був дивної краси
І жив, не знаючи тривоги.

Кохання в серці не пізнав,
Дівчат, з погордою, цурався...
Що Афродіта є, він знав,
Але від неї відвертався.

Нарцисом звався той юнак.
І закохалась Ехо в нього,
Прекрасна, ніжна, чарівна...
Та що Нарцисові до того?

Байдуже в очі глянув їй
І вернувся гордовито...
І бідна німфа вже стоїть,
В сльозах образи, ніби бита.

Але жагуче почуття
Розчарувань - не вбило горе...
Та без любові - не життя!
І стала ехо геть прозора...

Лиш голос чути - з давніх пір,
Незрима дівчина блукає...
Живе у лісі й серед гір -
Бо голос там її лунає.

А що ж Нарцисові? Та він
Серця красуням розбиває...
В душі його немає змін
І вогник в серці не палає.

І ось згорьовані дівки
Прохання шлють до Афродіти:
- Скарай Нарциса ти таки,
Не знав щоб, де себе подіти! -

Богиня бачить вже й сама -
Нарцис Ерота зневажає...
Любов до серця не сприйма...
Без неї жити він бажає!

Богиня в гніві! І Єрот
Майнув на землю легкой тінню..
Життя чекає поворот,
Вже юнака, з її веління!

А він задумливо лежав
В траві, край тихої водиці...
І раптом дуже забажав
У тую воду подивитись.

До плеса голову схиляв,
А там - юнак, ставний і милий...
Єрот тим часом поціляв
У нього стрілкою щосили!

І тота стрілка юнаку
Коханням серце пропікає...
Не бачив він красу таку -
І вже сльоза з очей стікає.

Нарцис не може відвести
З відбитку зволожілі очі...
Ще й намагався завести
Розмову... Дуже того хоче...

Молив нестямно: - Йди сюди!.. -
Та слів з водиці не лунає...
А від доторку до води
Лиш брижі замість хлопця має.

Збагнути навіть і не зміг,
Що це - карання Афродіти...
Аж доки якось не застиг
І не зацвів чудовим квітом!

Ото ж, із тих, прадавніх літ,
Як символ самолюбування,
Росте нарцис - прегарний квіт
І Афродіті шле вітання...
    2.04.2013 г.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Легенда о нарциссе

(греческая 0


Когда-то, в пра-давние времена,
Когда царили греческие боги,
Юноша был невиданной красоты
И жил, не зная тревоги.

Любви в сердце не познал,
Девушек, с гордыней, избегал...
Что Афродита есть, он знал,
Но от неё отворачивался.

Нарциссом звался тот юноша.
и влюбилась Эхо в него,
Прекрасная, нежная, обворожительная...
Но что Нарциссу до того?

Равнодушно в глаза глянул ей
И отвернулся горделиво...
И бедная нимфа уже стоит,
В слезах обиды, будто битая.

Но опаляющее чувство
Разочарований - не убило горе...
Да без любви - не жизнь!
И стала Эхо совсем прозрачной!

Лишь голос слышно - с давних пор
Незримая девушка бродит...
Живёт в лесу и среди гор -
Ведь голос там её звучит.

А что же Нарцисс? Да он
Сердца красавицам разбивает...
В душе его нет изменений
И огонёк в сердце не пылает.

И вот исстрадавшиеся девушки
Просьбу шлют к Афродите:
- Накажи Нарцисса ты таки,
Не знал чтоб, куда себя деть! -

Богиня видит уже и сама -
Нарцисс Эрота унижает...
Любовь в сердце не воспринимает...
Без неё жить он желает!

Богиня в гневе! И Эрот
Мелькнул на землю лёгкой тенью...
Жизни ожидается поворот,
Уже у юноши, с её веленья!

А он задумчиво лежал
В траве, около тихой водицы...
И вдруг очень пожелал
В ту воду посмотреть.

К заводи голову склонил,
А там - юноша, стройный и милый...
Эрот тем временем угодил
В него стрелкой что есть силы!

И та стрелка юноше
Любовью сердце прожигает...
Не видел он красоты такой -
И уже слеза из глаз стекает.

Нарцисс не может отвести
От отражения увлажнённые глаза...
Ещё и пытается завести
Разговор. Очень этого хочет...

Молил исступлённо: - Иди сюда! -
Но слов из водицы не звучит...
А от касания к воде
Лишь рябь вместо парня имеет.

Сообразить даже и не смог,
Что это - кара Афродиты...
Пока как-то не застыл
И не зацвёл прекрасным цветком!

Вот так, из тех пра-давних лет,
Как символ самолюбования,
Растёт нарцисс - прекрасный цветок
И Афродите шлёт приветствие...