Я, зранку, виглядаю у старе вікно.
Чатую, знову, на Святого діда.
На подарунки не чекаю вже давно…
Нема і в Нього вже до мене діла.
Йому, невтомному, я руку б потиснув,
За те, що посміхались, у дитинстві, мої діти…
Своєю добротою в наші душі зазирнув,
Від цього проросли любові диво-квіти.
Коли б, лишень, зайшов, хоча б на мить…
- Перепочиньте, хвилю, у моїй світлиці!
Від хвилювання, під очами заблищить…
Криштальна радість… час повеселиться.
Щоб не отримать різочок міцний пучо’к, -
Старався рік увесь прожити на «відмінно»…
Як зник мій лист з вікна? – про це – мовчок…
Дістане, кожен, що собі бажав… - це неодмінно!
Поет ХХ сторіччя. 18.12.19 с. Торгановичі
Дарунок Миколаю!
© Copyright: Сергий Труш, 2019
Свидетельство о публикации №119121809410
Свидетельство о публикации №119121809410
Рецензии