Корабель в небо

 
         Поема
 
1

В серцях тримайте
більш думки оці:
Самі приходять до Христа бійці…
Й все: добровільно.
Дух в очах просяє і в лиці!
І дарів багато – і терпінь!!
В кінці – від Небес  руки одверті,
від Бог-Сина!

Хто відрікся м’яса, крови,
й душенини, і розпусти…
І однині –
більше в очах небо виграва;!
Більш Неба!
Більш Неба! –
більше вогню й крилатості в словах!..

в ЦІМ ВИННІ! –
В НЕЛЮБОВІ ТІЛЬКИ ВИННІ! –
ХТО ПІШОВ УБИТЬ В СОБІ ЛЮДИНУ –
ВБИТИ ДУШУ СВОЮ,
ОБДУРИТИ І ЗВЕСТИ…
ЯКРАЗ НА ЗЕМЛІ ПІД НЕБОМ,
ДЕ АНТИХРИСТИ…
В МЕНІ ТИ – Й УХИЛЯЄТЬСЯ
ЗЕМЛЯ…
І – ПРОВЕДІТЬ МЕНЕ ДО КОРАБЛЯ…
Це – КОРАБЕЛЬ ЛЮБОВІ.

Він для всіх.
Був даний.
Він по житейськім океані…
 Вслід – прошнуро;ваних
цей сміх…
Може, любов – де та Говерла,
де Україна вкотре ще не вмерла…

2

Дух Неба в мені – Бог перемагає!
Дух Неба! і щезають одноденки!
Дух Неба підійняв! – до Тройці –
дух Шевченка,
напівсвятого і святого!
Дух правди звільнення –
любов’ю Бога!!

Кораблем з Бога.
Володар над усякою причиною!–
Дух Неба: всіх висотам научає.
Творіння це, що ходить, плаває,
літає – від Нього
в серці виграва;:
Більш світла!
Більш Неба!
Більш Неба! –
більше Огню й крилатості в словах!!

І Син, в крилатості страждаючий з усюд,
Спасе й помилує наш світлий люд,
Страждаючий, як Син, свій люд…
Марія в суті ближче Божества:
Вона не може не почуть і не страждати,
Як в когось витечуть з страждань слова…
Почуй Її, кожна душе жива…
Почуй! Чуєш? душе поки жива!
 
Твоя і Бога-Сина Мати…
Почуй, страждальная людино,
Бо діти твої в тебе гинуть.

3

І я у вічнім кораблі
Любові й Світла –
Церкві Сина на землі
І в Небі…
Так, цей Дух Христів
Так пронизав провідників
Своїх!
Хто вславить в собі Ім’я Бога,
Хто знає в собі Ім’я Бога –
Правда відв’яже шнурків од шнурків…
з сітей віків!!

Щасливці! – в Вічність!
Бо диявол майже знає –
наскільки хто відв’язує, звільняє:
хто у якім масштабі підриває
владу його – і душі забирає…
Всіх по-районно,сливе, знає!!..
Цього не зна, хто не зачав робить
волю для душ…

То що? митці до згуби грають туш!..
Висуньте вушка, всюди сміх…
Бо влади з рук не виривають,
Так, присипляють… Він –
лиш хвалить їх!

І там ще й дами…
Хвости чадять! І пекло: і невдобно –
 Ще рев! –
з огню
мов хтось не відв’язав великої худоби!..

4

Вся підфарбована – і щось
«з мозга;ми».
Бува!
О так,
Буває з гусячими мізками щось в дами.
Іде – за нею чадний хвіст!–

Іде. Назустріч – жахний мозок.
З а тею – підтанцьовує й літає…
За цим – ну сходи генія: лиш Бога
от не знає!..

Тому він, бачу,–
вихором в горизонталі!–
Мишино-бли;скаючий,
 аж приманно-моментальний! –

Святі із Церкви виділи – пересмикається.
Куди там! – крутиться!
чар підійма – хвіст піднімається!

Тримайсь! геєнна огненна
зітха: що як покається…
Куди вже! самоукохавсь,
всліп…крутить крутизна оця…
Устроївсь в пеклі думочок –
хвіст піднімається…
 
А дума
в серці , що про велич Божу,
не допомагає?
Іду: ум в серці зібраний –
сказать встигає:
– Он, зрадник зрадницю вітає…

Таке сказать! На одноденних!
У капканах наук!
І на таких інтелігентних…

– З іншого ти.
Ба, не чіпа;?
А хто це відрубав тобі хвости?..
І – висунь
шворку мислі
згибелі на мить:
Ухопить – що аж за тобою задими;ть…

Душа в гріхах – марна рука:
старається, хвіст розтовстіє…
Така – од чистої сахається,
аж навісніє,
Хвіст підійма, свистить,–
у двері не пройде,
в церкву не може, чи не вміє…

«Ви не праві,– сказали б,–
не жона тобі,
без Царя в серці й голові…»

Як Цар є – лад і відповідність в голові.
Як Цар у серці – так свистати по траві?..
Відповідальність? – Де?
 Ті розп’яли Христа,–
І сам Петро в зборах юдеїв встав:
– Ось, братіє, майже не знали що робили
(майже невинні, як теперішньо) –
покайтесь.

Та я встаю:
і знали що робили!
тільки не відали що ж то твори;ли..
зате які мені! нині припали –
жирні брили!!

Христос однаковий тоді і нині, –
я серцем пробиваюсь межи туш,
хто затовстів:
Лежить земля! без духу! як з одних жидів!
Ніхто й не спа;хне!
Всі – кубло хвостатих!
Та де це видано?  я серед морд,
оцих, хто зажирів:
хвостів в столицях – так, що ніде стати!..

Ніде таких! ні в найжахливішім із снів:
Чума, кубло сплелось із сморідно-хвостатих…
Ви не праві без Царя в серці!
Й не кажіть.
Бо я вам не якийсь сумний в моністах.
Стільки схолоджених й «моржів»!
Це хто коли в такому чумі жив!–

Ви й волочете, битого, мене із міста!
Ви! кинуть з Господом у серці–
й «щасно  жить»?
 
Його! Заю;шеного – розпинають ваші нині
Хвости! Хвостаті – і –
ви втратили подобу вже людини…

Єдинокровнії – не відали  Кого
це розп’яли,
Ви знаєте, Кого це розпинаєте!
Що ті були
як би призначені по Волі,
але ж ті вірили й жили – як і Савло:
Кого б ви нині розп’яли!!

Безво;льники…
Якась лиш – мить…
Усі все знаєте – й не можете
того, що знаєте, робить…

Безвільні всі! –
Ні загорітись, ні робить.
Безвольники! –
без Христа волі:
і розум ваш – скажений,
схарапу;джений
як кінь несеться некерований– у полі  –
в провалля…

А Цар царів!
Бог всіх у світі, доморощених, богів!
Він, спу;хлий весь, з ударів
всіх хвостів –
з усіх віків –
вглядається:
 
де серце є? у серці стати б…
І – відповідь: ці п'яні ре;готи мордатих!
хвостатеє – реве!!
 – Ми – страшки;! землю можем захита;ти!
Не відітнем! сила – в хвостах!
Чого не вчили батько-мати:
Інформгрошепото;п! – настав.

Удар диявола – в хвостах!
…До;ста! питаю, проти Бога – чоловіку?
Невінчані – і дітям дух закрили.
Що ж! навіки?
«Форматуваннями»? Інфекцією?
Що на те!
Зманіпулюєте?
пропхатись в двері – де святе?

Я світло правди –
що в Христі – приніс!
Ви розбирайтеся самі –
у нім –
з своїм… бо я в ці дні –
як розмахнусь – то
й Отцю … знечай даси в ніс…
– Ігоре! –тче Божа Мати –
Дасть хід для всякої ноги
лиш Бог. – Всміхнись.–
Бо Він – благий…

5

Нєсмь спасенія в бурі житейській,
нема панаце;ї!
 
Нема панацеї – і в морі надводним панце;рникам…
Страховище-море! А йде
величезний
Корабель-Церква!
Йде незворушний
неухильний Ковчег Любові,
Йде Корабель у Небо – Христова Церква!!

Побачивши його з хвиль,
виймають ку;лка з носа…
житейського дму;ху папуаси:
не хочуть знання ні під які проценти,
ставлять на голові нікому не ясні
акце;нти –
Йде величний Корабель
в Небо – Церква!

Йде, крім однієї в повноті Тройці
досконалої
Богоматері,
ніким до кінця не бачений,
Йде з усієї загноєної плаце;нти,
без аналогів,
Величний Корабель Христової Любові –
Церква!!

Підпливають на шлюпах помірні,
стате;чно-сповільнені старовіри.
Причепіться, будь ласка,
до Корабля Христової віри.
 
Прибиваються на шкарлупках –
бо модна піна роз –
зявлялась
й шиплять ще –
сумні маловіри.
Та вже не модничайте!–
то не для левів!!–
пізнайте свою більш
віру і міру…

Багато, багато, як на мене,
протестуючих:
справжнє Бог дасть прийняти…
А гривастий Звір завиє, заскаче на хвилях !–
Всі ставайте в кільва;тер до Матері.

Однаково літаючі над безоднями,
ви, літаючі рибки
і офіцерики:
Нєсмь спасенія без Христа сьогодні,
Ви безумні – а ми з дружиною
в шлюбі:
в Церкві…

6

Ей,
кало;ше, смердюхо, дияволе!
В тобі чи в мені любов Богоматері?
Кому краще знати?
Га?! –
Я дивлюся: що це народ белько;че?
Бач бо, витріщив збілені очі –
 Що це не в силі й сказати?
Що цей народ недодушене хоче сказати?
Ви його, чорнилки, душите –
Що це він витріщивсь –белькоче –
сказати хоче?

Кого ви всі душите?
Встати, рукавички диявольські,
Бога вже душите в душах…

Якщо Бог більш не в силі казати і написати,
То я, язик Його,
благо що Бога душите –
я висунуся на світ божий –
і скажу! і напи;шу!
Я вам це так не залишу!..

Жізнь – ето сон, – кажуть.
Як в сні ви – то – як для сну -
це непогано душите…
Одпустіть! Богові залиште душі.
Бо це ось– щось збо;вталась з’Рада?
Бо що просили Москва і Совєти?
– Ігоре, йдіть в поезію!Нащо па;дати?
В рай! В едем, Бога ради…
Лишіть – нам! Все. – Нащо вам –
з управлінською! останньою па;даллю…

…Де всі ті??..Чи  т а м  дивіде;нди?
Що ви попискуєте?.. –
Стояти вам там на главах єпископів,
«народні слуги», резиденти,
і недолугі судді, і президенти!
 
Ті теж клялись:
Спить в с е : як ти, поете,
наро;;ди розбудиш!
Знаєте? – якби не взнали,
не ста;ли б,
тепер знаєте –
стояти всі будете…

Не бачив я, інші не знають:
Що хтось орла Іоанна,
Павла,
Ісайю,
Ісайю другого з Данте перемагає…
«Ось тепер,– Христос сказав,–
будете,
тепер гріх маєте…»
Передбачено,– хай добача;ють.
«Землетруси ( в руці Бога) не вибачаються.»
Йдіть, Іова серця хулителі,
душі ваші покаються.
Брехуне в них, пустомо;внику,
хотів вулкана мого сплавить –
на гарма;тки?
Ти, наволоч! знаєш:
вже не можуть поем писати…
Це мені по тобі, барахло,
матер’ял розігнати?–
Що є більше Цариці Небесної,
Любови Божої Матері?

Велич, Велич Бога, й народу божого!!–
Ким підійняти і Ким показати!?
 Матір’ю Божою.
Нема спасіння в холодному морі –
і підводним панце;рникам!
Море страховищ,
і йде велетенський Корабель – Церква!!

Іде Любов! – неухильний
і незворушний Корабель Любові –
Корабель в Небо! – Христова Церква.

Йде, ніким, крім Матері, Єдиної виповненої,
до кінця не бачений!!
Йде крізь загноєную океана плаценту –
Богонавчений!
величний корабель в Небо –
Любові Церква!
Христова Церква…