Василий Стус. Это тоска. Тоска моя далёкая...

Это тоска. Тоска моя далёкая -
рванула, будто сука - со всей силы
от сердца пепелища. Воет издалёка,
чтоб я себя на расстоянии услышал.
Собор моего стыда, позора башня,
моих глухих, как топь, предчувствий.
Громкий, отстраненный и прогнивший,
не сердцем ты - лишь голосом растешь
в неведеньи, в беспамятстве души
трясёшься и в безмолвии гремишь.
Я знаю это. Слышу. До сей поры
привыкнуть не могу. Тоска так
далека моя, рванула со всей силы,
и воет гулко в ночь, как сука.

Оригинал:

Василь Стус. Це туга. Так. Моя далека туга...

Це туга. Так. Моя далека туга —
відбігла, ніби сука — стрімголов
від попелища серця. Виє здалека,
щоб я себе на відстані почув.
Соборе сорому, ганьби моєї вежо,
моїх глухих, як твань, передчуттів.
Гулкий і розсторонений, опадний,
не серцем — тільки голосом ростеш
у невіді, в безпам’ятстві душевнім
стрясаєшся і в німоті гримиш.
Я знаю це. Я вичув це. І досі
оговтатись не можу. Туга так
моя далека — стрімголов одбігла
і, ніби сука, виє в ніч гулку.