Полинання у пташину мову
Крізь прогали в нетях хоч чогось,
в розкосину.
Крізь нору вируючу шемхамств.
Промінь місячний по обрію проноситься,
то душа моя зривається ускочити
в фирглі-мирглі.
Переливушкою,
простозоряно,
у горлянку
солов'я!
Тьох бундючиться,
топоче, ще й,
лопоче щось,
обпікає ласим,
з остраха
бриньчить.
Рветься з рук.
Та начебто,
бобочиться,
прикидається,
що справді,
і не мій!
А!!!
Десь
та щось,
в колись
і потрапляє…
Завмирає…
Місячною стежкою тремтить…
І тоді, гусячою,
аж,
шкірою дурію
я…
Зараз, як жажахнеться!
І, все.
Свидетельство о публикации №119121304888
Жнива шпаками густо вкрились,
Дерева виплюнули зілля,
Кури несуться, як сказились,
Когут співа, мов з божевілля.
В очеретах човпеться риба,
Червінці їй до чрева правлять,
Метелик взір кульбабку здибав,
Її стеблом прямує равлик.
Пацюк повзе до зерносховищ,
В ожередах бідують миші...
Хіба з російскої так мовиш?
Отож я з неї і не пишу!
...
В.Г. Байрак
С Уважением, Александр
Александр Танский 05.01.2020 17:16 Заявить о нарушении