Утро

     Н.Бідненко
Він прийде колись, рішучий ранок
І, девізом взявши: «Вуаля!»,
Розірву я пута обіцянок
І втечу на волю, у поля.

З ковилою словом перемовлюсь
І, вдихнувши пряність полину,
Я життя свого печальну повість
На новій сторінці розгорну.

Там не буде сірості й будення,
Зникне сумнів: «Ще, мовляв, не час».
І мої душевні одкровення
Ти почуєш. І тоді для нас

Світ засяє ніжно-веселково
Й грудень враз підкориться весні.
І одне, таке потрібне слово,
Ти в долонях принесеш мені.

***
Оно придёт когда-то это утро
И, девиз возьмёт : "О, Вуаля!",
Разорву я обещаний путы,
Убегу на волю я, в поля.

С ковылём я словом переброшусь,
И, вдыхая прянность полыну,
Жизни я своей несчастной повесть,
С нового листа переверну.

Там не будет серости рутины
Сомненья прочь: "Ещё пока не час".
И души моей секреты до единой,
Ты услышишь, и тогда для нас

Засеяет мир нежнейшей радугой.
И декабрь приклонится  к весне.
Одно необходимое мне слово,
Ты в ладонях принесёшь ко мне.