Так не хотілося зими,
Так довго жебрала природа
Ще трiшки свiтла між пітьми,
Розради для людського роду.
Та не змiнить закон планет,
Де конче неминучий холод,
Де лiто, мов пташиний злет,
Під час грози летячий сполох.
I вiн, звичайно, настає,
Цей неймовiрно довгий грудень,
І день все сутiнки жує,
І наче лiта бiльш не буде.
Грудень
© Copyright: Вероника Лаврентьева, 2019
Свидетельство о публикации №119121002164
Свидетельство о публикации №119121002164
Рецензии