Куролесила зима

Куролісила зима: кидала сніжками в обличчя кремезним дубам, ломила льодяним простирадлом шипшину, трощила вузеньки стежечки, замітаючи їх білою метлою, що причепила до худорлявих , але дужих стегн. Чомусь не ймилося їй: якесь безладдя навкруги, спустошення і нудьга. Хотіла вона піднести собі настрій, та щось замість орла, попалась на очі нещасна синичка в руках у маленького хлопчика, такого собі жалісного до птахів. От тобі маєш, навіть ворон поразгоняла люттю морозного видоху, та бестолковою ностальгією снігових хмар, що напустила на небо, А воно, небо, тими бровами стало рухати, наражаючи прохожих на жах думки_ замерзнути.
В таку зиму в'їхала я на благеньких санчатах, не задумуючись зупинилась на горі понад якою в долині струменіла річка...
Пічка топиться, і всеперемогаюче тепло, сміливо опалює ніс зимі, що сказилася і скачить до димаря.
Раптом у двері постукали
_ Донююююю....почулося, ніби з бомбосховища.
Заходьте хто там?
_ Доню це я прийшла на тебе подивитись.
І на порозі, вся у снігові стояла худорлява жіночка, з висмиканим через хустину волоссям, схожим на той білий язик морозива./ Продовження буде/