Рапсодiя лiта

Степ.  Небо.  Жовто - синій  план.
На  горбі  млин  пірнає  у  туман.
Скрип  вітряка,  немов  старечий  стогін -
Напевно  скаржиться :  завжди  не  слава  Богу.

А  десь  внизу,  звиваючись  змією,
Блукає  річка.  Верболіз  над  нею.
І  пестять  погляд  китиці  калини,
Біліють  в  небі  хмарки,  мов  ряднина.

Крильми  та  піснею  їх  жайвір  дотикає,
І  будить  солов`я  в  зеленім  гаю.
Вже  вранішні  переспіви  пташини
Вовтузяться  у  зарослях  ожини.

Ось  перший  промінь  сонечко  дарує.
Ще  мить - і  все  довкола  завирує.
Торкає  вітерець  дерев  верхівки,
Ось  квіти  підняли  свої  голівки.

І  тихо  колоски  про  щось  шепочуть,
Розплющують  волошки  сині  очі,
Хизуються  казковою  красою,
Вмивають  личко  срібною  росою.

Вже  сонечко  над  обрієм  піднялось,
Промінням  лагідним  з  довкіллям  привіталось,
І  посмішкою  вабило  весь  світ,
І  кидало  тепло  на  ніжний  цвіт.

Веселий  гамір,  метушня  і  спів  пташини
Кружляє  над  горбом,  спішить  в  долину,
Щоб  це  дзвінке  казкове  стоголосся,
Неначе  дощ ,  пролилось  на  колосся.

Втомився  день.  На  захід  сонце  хилить.
Гойдають  лан  пшеничний  вітра  хвилі.
Поволі  тиша  опановує  весь  світ,
Щоб  дати  відпочити вже,  як  слід.

Тепер,  попрацювавши,  сонце  добре,
Тихенько  опускається  за  обрій.
Туман  маскує  річку  потемнілу...
Панує  ніч.  Довкілля  чорно - біле.

Налитий  колос  жде  свої  обжинки.
Земелька  стомлена  жадає  відпочинку.
Скрізь  тиша,  лиш  вітряк  не  замовкає,
Скрипить,  мов  скаржиться,  крехтить  і  дорікає.

А  завтра  все  повториться,  як  вчора :
Засяє  сонечко  і  понесеться  вгору.
Там... осінь  і зима... Весна І  знову  ЛІТО...
То - дивний  промисел  у  цім  барвистім  світі.