...І навіть ще не зрозуміли, яку за все заплатим ціну,
за кожен дотик, що на радість, за кожен подих, що на двох.
Ми лиш вчимося відчувати, наскільки тепло –щоку в спину
втискати тихо проти ночі і шепотіти: «Ти – мій бог…»
Та люди… Люди не звертають уваги на найголовніше:
на промінь з обрію уранці, на зоряність нічних калюж.
І небо всім щодня, щомиті по-людськи лист про щастя пише,
а люди бачать тільки хмари, і шкода тих осінніх душ.
Ми зупиняємось пліч-о-пліч, хоча твоє плече жіноче
насправді – трішки вище ліктя… Та нам – пліч-о-пліч – йти і йти...
Я не дивлюсь, та добре знаю: читають небо твої очі,
читають щастя твої очі, хоч сльози утираєш ти...
i навiть ще не зрозумiли, яку за все заплатим цiну
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119120710168
Свидетельство о публикации №119120710168
Рецензии
