Переклад В рою Кириченко на укр. мову

Переклад Валентини Кисельової

Вірою Кириченко

Вона  впустила випадково ложку. 
Звук був сильнішим пострілу в тиші, 
Злякалась та затремтіла трошки. 
Нервово кинув син: - Ти, мамо, не спіши... -
Злетіла змією невістка її,.
Немов би вона ступила на голку.
Сказала: - Не місце їй в нашій сім'ї -
крихти  кидає на чисту підлогу.
 Скажу тепер - вона мене дістала.
Я не повинна бути їй слугою. 
Так от, останній раз тобі сказала -  
Вирішуй - я, або вона з тобою. -
Кричала голосно та істерично,
Забувши зовсім  начисто про гальма.
Зіпсований сніданок був, як звично,
Сльоза застигла кришталем у мами.



Синок мовчав, мовчала і онука, 
Той ангелок, якого довгі роки
Тримали, пестивши, старенькі руки.  
Онука виросла. Не треба няньки... 
В невістку ж ніби біс отой вселився - 
Кричить, б'є в гніві кулаком об стіл: 
- Щоб завтра ж  в зал до неї оселився!- 
Син  встав з-за столу і пішов без слів.
Ридання в матері застигли комом, 
Вона не "мама" - "бабця" і "свекруха". 
Будинок став чужим і незнайомим. 
Де ж їх любов?  Для матері - це мука.
Чергова ніч закінчилась безсонням, 
Подушка стала мокрою від сліз, 
І в голові гуділо монотонно:
- Навіщо, синку, ти мене привіз? -

А вранці син підсів до її ліжка. 
Боявся глянути матусі в очі, 
Хвилюючись, обнявши її ніжно,
Сказав їй пошепки, лише ледь  чутно:
- Ти, зрозумій... Мені теж дуже важко... 
Між вами я, як між тих двох вогнів... 
Тебе в притулок відвезти — так тяжко.
Але з людьми  там  буде веселіш тобі. -
- Мені, синок, веселощів не треба. 
Мені разом би з вами, рідними людьми, 
Мені б померти, синку, з тобою поруч... -
- Та нам з тобою важко, зрозумій ти. 
У нас і так - сім'я, робота, хата, 
Життя у нас  далеко вже не рай. 
Дружині, треба теж відпочивати, 
А тут ще  приготуй, на стіл подай. -
- Коли я тягарем, синок, вам стала,
Вези мене в притулок для старих.-
Прикривши очі, мати заридала.
Ковтнувши ком у горлі, син затих.



А через день нехитрії пожитки 
У вузлику лежали на підлозі. 
Чомусь будинок пригадався, хвіртка... 
А дощ  стікав по склу, неначе сльози.
- Ну ось і все. Тепер їм тут спокійно.
Без тягара їм буде легше жить.
А я... Напевно варта цього дійсно.-
Та  ноги не хотіли з хати йти.
А ноги стали ватними від горя, 
І серцю місця не було в грудях. 
А син, щоб розставання мить прискорить, 
Кивнув на двері й наказав: - Іди!-
Вона рукою гладила грудину,,
Неначе так ослабне серця біль:
- Давай присядемо на шлях, мій  сину,
Щоб він легеньким був - і мій, і твій.
Та що дадуть короткі ті хвилини,
Коли вже термін визначений тут,
І мати раптом обігнала сина
І першою ступила за поріг.







...Казенний дім. Важкий і спертий запах,
І ліки з їжею і хлоркою навпіл .
Он, на дивані, чийсь колишній тато, 
В сусідстві теж колишніх мам сидів.
Провів синок матусю до палати, 
Прощаючись,  промовив сухо: - Мамо,: 
Прости мене... А будеш нудьгувати, 
Ось телефон. Візьми і подзвони.- 
І на прощання  обійняв він маму, 
Притиснув міцно, раптом  просльозився,
(Немовби сіль насипали у рану),
Поцілував і в очі подивився. 
А в тих очах застигла біль розлуки, 
І не загоїти її ніяк. 
Тримав в руках її старечі руки .
Затримав їх, не в силах відірвать..
У мами по щоці сльоза скотилась. 
- Ти, синку,  сам, хоч зрідка , та дзвони. -
До пліч синочка  близько притулилась: 
- Іди, синочок, Хай Бог тебе хранить.. -
Перехрестила сина триразово,
Зітхнувши, тяжко в ліжко опустилась. 
І раптом усвідомила — навіки
В притулку цьому щойно оселилась...

. 

Дні потяглися хмуро чередою,
Були так схожі, наче близнюки 
За що зустрілась з долею такою?
За що тут матері? За що батьки? 
В тузі за сином  танула, як свічка, 
Молилася, щоб Бог його простив - 
ЇЇ кровиночку,  її сердечко! 
Не намагалась більшого просить.. 
- Візьми, Господь,  скоріше мою душу, 
Коли я не потрібна  на Землі.-
... Світлину сина клала під подушку, 
Здавалось їй, -  тепліше спати з ним.... 

А син приїхав з дальнього притулку, 
І очі мами згадував при цім.
Той погляд згадував її прощальний
І сльози, що котились по щоці, 
І мамин запах рідний, неповторний, 
І посивілих мами з віком  кіс, 
І мамин голос ніжний і, знайомий... 
- Навіщо ж маму я туди відвіз? 
Як міг забути -  важко було мамі, 
Що довелось знести їй, пережить, 
Коли вона одна мене ростила, 
І спокоєм не вміла дорожить...
Який я після цього чоловік, 
Раз маму не зумів я захистити,
З ким пуповиною пов’язаний навік,
Ніхто її не зможе замінити.-
Дружині не сказавши а ні слова,
Він вранці тайно виїхав в притулок.
- Ось тільки б матінка була здорова,
І я додому матінку вернув би.
Тепер я з неї порошинки здуну,
Не дам сльозинці жодній тій упасти,
Давати їй я буду кращий посуд,
Шматочок їжі кращий буду класти.-

Приміщення, нарешті ось, знайоме.
На тумбочках стоїть холодна страва.
І бачить - мами ліжечко порожнє..
- Біда!.. - майнула думка. - Кепська справа.-
І серце миттю обірвалось в грудях сина,
І захиталася під ним підлога,
Руками опираючись на стіни,
Пішов з кімнати, а в душі тривога.
І голос чийсь  услід йому: - Послухай!-
А по спині стікав холодний піт.
Побачив —  Назустріч йому з кухлем
По коридору мама його йде.
З плечей відразу впав гнітючий камінь
І сльози щастя бризнули з очей.
Він маму міцно обхопив руками,
Матуся заходилася плачем.
- Синочок!... - За тобою повернувся,
Мамо! Додому йдем збирати речі, -
І як в дитинстві мамі посміхнувся:
- Я  так рішив, а ти не заперечуй.
Сідай в машину, щоб не забаритись!
- Дай на прощання їм махну рукою,-
А з вікон їм із заздрістю дивились
Десятки тих очей сумних з тугою.



2.11.2019 
Спасибі вам усім, мої небайдужі читачі. Дуже зворушена вашою увагою і розумінням. 
Велике прохання до всіх читачів: оскільки вірші викладені не заради популярності і марнославства, а виключно з метою зробити наш світ чистішим, добрішим, милосерднішими то хотілося б, щоб їх прочитало якомога більша кількість людей. Для цього не полінуйтеся, поділіться віршем і поставити "клас". Ваш особистий внесок у добру справу дуже важливий. З великою до вас пошаною і любов'ю, Валентина. 

©; Copyright: Валентина Кисельова 2, 2019 
Свідоцтво про публікацію №;119110206081