* * *
О, лiрико моя рiзноголоса,
В руках натхненних срiбногострий серп.
Тебе страждань вiкiв i туга стосе,
Вiнча прадавнiй полиновий герб.
О, лiрико, це не з нудьги i статку,
У перли слiв вбира тебе поет.
З дитячих лiт до судного остатку,
Душi зланцюженої дивний лет.
Ти там де плаче скривджена дитина,
Де хлiб жебрують люди у журi.
Ти п’ядестал для мене й домовина,
Що вороги споруджують в iмлi.
У день ясний i в злу годину ночi,
Вона неначе крила журавля.
У спокої не дасть закрити очi,
Бентежно-спрагла лiрика моя!
О, лiрико моя рiзноголоса
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2019
Свидетельство о публикации №119120610077
Свидетельство о публикации №119120610077
Рецензии