* * *
Загублена, знецiнена краса,
Злобой людською, пiдлим поговiром…
По простирадлу стелеться коса,
Чаруючи пiдступно-нiжним звiром.
Моє кохання, в небесах зоря,
Морзянить лист твiй мерехтливим свiтлом,
Що ждеш ти на порозi вiвтаря,
А я в степах пропав, ще прошлим лiтом.
Блукаючи, туряючи життям,
Таки люблю, коли не розкохаю!
Далебi, я не вiдав того сам, -
В коханнi - пекло, лише митi раю…
Безмежного, мов п’яне забуття.
Листiв скупих мереженi новини…
Моїх грiхiв нестримне каяття,
Рве в клаптi нашарованi провини.
Що прагнув, те здавалося дiстав,
Мерзеннiсть свiту жадiбно-святкова…
Душевнi муки - витвiр всих почвар,
Мов у коня загублена пiдкова.
Загублена, знецiнена краса
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2019
Свидетельство о публикации №119120305992
Свидетельство о публикации №119120305992
Рецензии