Ночной туман

    Н. Бидненко
Нічний туман укутав берег
І плив повільно, наче Час.
А сни в ту ніч тягнули жереб,
Кому приснитися із нас?

Пресвітлі сни про сподівання
І про тепло любимих рук,
Щоб ми всміхалися світанням
Й не знали болю від розлук.

Спішив до мене сон в тривозі,
Не роззирнувшись навсібіч,
Та спотикнувся на порозі,
Бо я не сплю – марную ніч.

Мерщій до тебе він у гості:
Ще, може, встигне надихнуть…
Та грудень у зимовій злості
Замів йому снігами путь.

…Журився явір біля хати:
Болить іще чи не болить?...
Забрали сни в свої пенати
Твого тепла єдину мить.

***
Ночной туман окутал берег
И плыл медлительно, как время.
А сны в ту ночь тянули жребий,
Кому присниться в час вечерний.

Сны про надежды, ожидания
И про тепло любимых рук,
Чтоб улыбались утром ранним,
Не знали боли от разлук.

Спешил ко мне мой сон в тревоге,
Не осмотревшийся вокруг,
Но он споткнулся на пороге,
Ведь я не сплю, мой милый друг.

Скорей к тебе поплыл он в гости:
Успеет  может  вдохновить...
Но вот декабрь, весь в зимней злости
Замёл ему снегами путь.

...Тоскует ясень возле хаты:
Болит ещё иль не болит?...
Забрали сны в свои пенаты
Мгновение тепла полёт.