Доки... Маргарита Метелецкая

                Вольный перевод с украинского:

                «Бывает миг святого потрясенья:
                Мир вспыхнет изначальной красотой.
                В обычной туче, серой и осенней,
                Увидишь вдруг оттенок золотой».                (Лина Костенко)

Зиму времечко пророчит? –
Легче грезится: темно ведь…
Вдохновенной вязью строчек
Осень буду славословить…

Тротуаров стылых спины…
В полусне холодном лужи…
Клёны в очереди длинной,
Чёрной, голой, неуклюжей…

Солнце нимбом разрывает
Край рассветного тумана,
Двор бегом пересекает,
Сея плевелы обмана,

Что тепла – надолго ласки…
И что счастье не допето…
Но зимы скрипят салазки
Из-за туч завесы где-то…

И стихи мои остынут –
Может, вовсе бесталанны?
И рои снежинок хлынут,
Первозданны, Богоданны…

Попросить осмелюсь Бога –
Как допрежь волхва просили –
Напитать стихов убогость
Цветом васильково-синим…

                Оригинал: http://www.stihi.ru/2019/11/30/4499

                «Буває мить якогось потрясіння:
                побачиш світ, як вперше у житті.
                Звичайна хмара, сіра і осіння
                пропише раптом барви золоті».                (Ліна Костенко)

        Доки в зиму сутеніє –
        Так замріяно віршую...
        І старанно, як умію,
        Осінь дивну я віншую...

        Хідники наскрізь промерзлі
        І у темних снах калюжі...
        Клени, виструнчившись в черзі,
        Чорні, голі та байдужі...

        Сонце в німбі виринає
        Із ранкового туману –
        Двір бігцем перетинає,
        Наче вводячи в оману,

        Що тепло – іще надовго...
        І дарує щастя миті...
        Та зима уперто човга
        Десь з-за хмарної блакиті...

        Охолонуть вірші мої –
        Може, зовсім безталанні?
        Полетять сніжинок рої,
        Що дрімають в Божій длані...

        І проситиму у Бога –
        От неначе... у ворожки? –
        Щоб рядкам моїм убогим
        Колір залишив... волошки.