Брейгель. Шлях на Голгофу перевод с украинского

Брейгель. "Шлях на Голгофу"

То ж не була вузесенька стежина,
Там цілі юрби сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
Що не подав ніхто йому води.
Спішили верхи, їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами –
Та поможіть нести ж йому той хрест!
Чи ви не люди?! Що за чудасія,
Дають старцям, підсаджують калік.
А тут же йде, ну добре, не Месія, –
Людина просто, просто чоловік!
Юрма гуде, і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
Вже он Голгофа, он Череповище! –
Хрущали під ногами черепи.
Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрбах тих малесенька людина
Тягла хреста важкого на собі.
І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
Як він конає, як він хоче пить.
І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
Наморений, ідучий з поля Симон,
Що й шов до дому, в протилежний бік.
Коли ж звершилась вся ця чорна справа,
І люди вже розходилися ті, –
От парадокс: заплакав лиш Варава,
Розбійник, не розп'ятий на хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
Чи втямив, темний, раптом щось нове:
Що Божий Син таки іде на страту,
А він, розбійник, – він таки живе.

Лина Костенко






















Брейгель. "Путь на Голгофу"

Тропа его была не узкой, длинной.
Большие толпы двинулись за ним.
И плакала Мария Магдалина –
Он слаб, иссушен солнцем, он гоним.
Пешком, верхами, ехали возами –
Преодолели все двенадцать верст.
И Матерь Божья залилась слезами –
Ну помогите донести тот крест.
Что вы за люди? Что ж вы так жестоки?
Жалеете же старцев и калек...
А он один – вас целые потоки –
Он не Мессия, просто человек!
Толпа гудит, и каждый место ищет
Поближе. "Ты терпи!" – гудит толпа.
Вон там Голгофа, там Череповище –
Хрустели под ногами черепа.
Боитесь стражу? Разве только стражу?
Ну что бы сделала она толпе?
А он один, он ничего не скажет,
Неся тот крест тяжелый на себе.
Кто б пожалел?.. Но тут удобный случай –
Спешили все лишь место захватить:
С крутой вершины просто видно лучше,
Как он бредёт и как он хочет пить.
Вот он упал и посинели руки...
Один нашёлся добрый человек,
Увидевший ужасные те муки...
Симон взял крест – лишь он, на целый век!
Когда закончилась та черная расправа,
Устав от зрелищ, расходились все.
Вот парадокс: заплакал лишь Варавва,
Разбойник, не распятый на кресте.
Быть может он благодарил Пилата,
А может понял, что произошло?!
Что от него возмездие ушло,
А Божий Сын на том кресте – распятый!